HIMi я

я все ще ношу твої футболки
і боюсь їх випрати
твої запахи і спогади 
єдине що лишилось невитертим

я не плачу ночами
і не ходжу до церкви 
молитися за наше майбутнє
ночі стали днями
а музика Ніm невід'ємний супутник

і все би мало щасливий кінець
і хімія вивітрилася б з моєї крові
з алкоголем 
та моєму світу настав піздєц 
залишається допити любов гримучий коктейль
з болем і алкоголем

фестиваль Бурштиновий шлях 2012

без назви

в наших шалених світах
дружба-ерзац
любов-замінник
трахтарарарахрарах

ми шукаємо в інших 
те чого нам бракує
надійності турботи довіри тепла
шукаємо тих хто рани лікує

та ми забули геть чисто
істину давню просту на віки
якщо ти справжня людина
то все тобі до снаги

ти йдеш по шляху не звертаючи прямо
впевнено до мети
й за тобою тягнуться люди
й відкриваються інші кращі світи


                                                                           Донецьк. 27.08.12

ех, а отак починалася моя відпустка...

27 червня я зайша до своєї подруги потриньдіти і випити вина. перед потягом на Коломию. вона була з друзями. один хлопець нещодавно купив собі мотоцикл. тож на Головний вокзал мене підвезли на залізному красені. було трошки страшно, коли підкидало на бруківці, але... дуже драйвово))))

ОСТРОВИ

ти жайворонок

я сова

та любов у нас одна

ходить обертом голова

та наші біоритми

не збігаються часом

наввипередки із часом

ми змагаємось

ти там далеко

я одна

ходить обертом голова

твій ніжний звабливий голос

зводить з розуму не одну мене

твоє тіло неможливо не хотіти

цілувати обіймати кохати

пити твою красу до дна

ходить обертом голова

люба

давай втечемо звідси на острови

де лише олігархи і фініки

від світу шаблонів і циніків

ти з того типу чоловіків

який так подобається мені

блакитні очі

довге біляве волосся

і таракани у голові

а у мене від цього мурашки по спині

ти розповідаєш про Палагнюка

а у мене рана на губах

цілувати

кохати

молитись нашим богам

та я не можу без мелодрам

якщо кохати – на повну

з підвищеним тиском

з прискореним пульсом

з аритмією серця

із збоями кардіограм

у мене сім п’ятниць на тиждень

і восьмий день – теж п’ятниця тринадцятого

я не вірю у принців і принцес

хоча ти так схожий на принца

в принципі мені корона з голови не впаде

від тебе сховатись неможливо ніде

та я засвоїла один принцип в житті

ми біжимо наввипередки

з нізвідки в нікуди

щоб зробити  іншому боляче першим

AMORES PERROS

я жила на вулиці Партизанській

тій що неподалік Героїв УПА

а ти жив на вулиці Радянській

й така ж ідеологія у тебе була

та ми в ідеологічні війни не грали

ми грались в людей

які бавляться в ігри

ми це коханням називали

ми були разом

нестримним джазом

ідеальним образом

відірвані від світу щоразу

та все тріснуло

як мильна бульбашка

я ридала

   кидала

   металась

   волосся рвала

та все стало ясно

закінчилась мука

у всьому винен ти сука!

сон

нещодавно приснився ураган. я їду на авті. навколо вітрюган вириває дерева з корінням, зносить будинки, земля тріскається і вивертає ями на дорозі. я перелітаю на машині ці перешкоди. далі опиняюся на стадіоні. біжу. весь світ навколо валиться. раптом з'являється Сашко Положинський, простягає мені руку і... рятує мене.

майн кампф

всі можливі і неможливі українські фестивалі.  Sziget festіval. почитати книжку на одній з вершин Карпат. прокинутися на світанку та побігати босоніж по росяній траві. призначити побачення на світанку. цілуватися під спів солов"я. рахувати зорі. послати нахуй декого. послати нахуй шефиню. прочитати купу книжок, які я купила і на які не вистачає часу. покататися на ровері з Юлею. навчитися танцювати танго. стрибнути з парашутом. розбити гітару. написати книжку "69 місць, де б потрібно побувати з мертвим принцьом". поцілуватись з Положиком наживо, досить вже мені снитись у еротичних снах. розмовляти з друзями годинами. про все на світі. і щоб не треба було кудись спішити. спати з друзями в наметах плечем до плеча і чути їхнє ніжне хропіння. сумувати і щось писати. писати листи в космос. писати в своє задоволення, а не для роботи. забути, як звати твоїх співробітників. вдягати лише купальник. помандрувати автостопом................................................................................................................................................................................................................................це мій план на літо

персональний іконостас

після недоспаної ночі чи бодуна сприймаєш світ загостренише і чіткіше, у фокусі. зазвичай, фокус притуплюють стандартні буденні відчуття. у кожного в помешканні іконостас з телевізора та комп"ютера. чи не в кожній квартирі сателітарки - прямий зв"язок з богом. зі змі. а у мене серце. донор щастя. я відчуваю світ просто, без посередників. я сама посередник. провідник. нео. між  людьми і між богом. іноді я відчуваю себе богом.  це я вибираю, яку інфу до вас донести.  це я, крізь себе, своє світосприйняття, релігію, виховання, настрій, совість (...) показую світ навколо. так, як саме я його бачу, сприймаю чи хочу бачити. я видаю правду, або брехню. або напівправду. або напівбрехню. все через те, що не завжди сама можу розібратися, хто справді бреше, а хто каже правду. тому що я все ж  таки не бог. я тільки вчусь бути ним.

і хіба наша щоденна молитва до екранів  телевізорів/моніторів  (правильне вибрати) у пошуках інформації для втамування голодо-знань не є найкращою молитвою? найвиразнішою молитвою наших бажань?

моліться -- і вас почують. може.

Апокаліпсєц

ми бавимось в ігри

читаємо модні книжки

обідаємо в модних закладах

такі модні ми

в серці кожного затаєна агресія

нас не врятують від осінньої депресії

ні сигарети

ні алкоголь

ні секс

ми помрем не в парижі

осінній безсенс

всьому настане піздєц

любов не врятує всесвіт

нас ніщо не врятує від нас самих

невисловлені почуття

засипле торішнім снігом

гріхом запахло в повітрі (Грігом)

хитрі осінні думи хіті

засипле позаторішнім снігом

цьогорічний не випаде

не встигне

(між нами) Апокаліпсєц

                                                        

доярки нині в моді

жив собі хлопчик Р. і був він мамусиним синочком. одного разу він зустрів дівчинку. то була любов. і все б в них було добре. але вона не хотіла стати йому мамою. і любов закінчилася. хлопчик не розгубився і знайшов собі іншу дівчинку. доярку. вона, крім того, що вміла доїти корів (цього древнього ремесла навчила її мама, а маму - бабця), вміла ліпити вареники та крутити голубці. а ще вона за формами дуже нагадувала його маму.
і була любов. і все в них було добре. тільки от в ліжку з дояркою хлопчик засинав від нудьги.

Київ-ська я!

 Я і МихМИ.  я люблю таксунів. граю в теніс.

FAQ the KYIVSTAR

в Криму мечеті як ракети здіймаються в небо, охороняючи 5-тиразовим блеянням душі правовірних-у-лікувальне-чорне-море-курортників. 

на Західній Україні над селами, пагорбами, церквами, Карпатами височіють вишки мобільного зв"язку. ці сучасні символи духовності з"єднують нас з усім світом, космосом, не залишаючи часу на думки про себе. <цікаво, які укрсучсимволи в Центральній та Східній Україні?>

ПіСі. цей пост обулікований не на правах реклами жодного мобільного оператора.

романтика

якби мене запитали, яке побачення в моєму житті було найдивнішим, я б відповіла: сьогодні, на цвинтарі.

постВеликдень

отож, всю шинку з"їдено, паску теж, горілку випито, а гості поїхали додому. 

почалось все в суботу. я прийшла до сусідів за молоком, щоб спекти паску (звичайно ж, це роблю не я, а моя мама, я так, помічник). у воротах ледь розминулася з піддатим сусідом, який виміряв болота по коліна, не міг втрапити на кладку. він намагався мене чи то привітати зі святом, чи щось про то розказати.... дядьку, -- кажу, -- та Великдень тільки завтра.

поїхала ровером на цвинтар. ух, як класно після довгої зими покататись на велосипеді!!! зібрала торішнє листя з гробівців і понесла його викидати в яму, де спалювали сміття. не знаю, що то було. чи задивилась я на якусь могилку, чи привид підставив підніжку -- лечу вниз головою в яму зі сміттям. внизу, відпльовуючись, відчуваю -- щось гаряче в ліву ногу. дивлюсь, мій кед горить! поки я видряпувалась по смітті, люди по-християнськи мені поспівчували реготом)))

про дивізію "Галичина"

на днях знімала сюжет про благодійну акцію "Привітай дивізійника". молоді ентузіасти з організації "Граніт" вирішили вирівняти соціальну несправедливіть, пошанувати ветеранів дивізії "Галичина" з Великоднем. мені вдалося поспілкуватися з одним з ветеранів. з тих невизнаних. з дивізії "Галичина". моторний 85-літній дідусь розповів про те, як 17-літнім пішов у дивізію, про вишкіл в Альпах, бій під Прагою, про те, як повертаючись до Львова з Чехії, закопав в одному селі всі свої документи, одяг, зброю, значки. щоб совєти не знайшли. залишився лише шолом. втім заслання у Мордовії йому уникнути так і не вдалося.

життєрадісний, веселий дідо написав автобіографічну книжку про своє життя. в нього в квартирі раритетна друкарська машинка, на ній пише свою другу (!) книгу.

найцікавіше для мене -- розповідь про невеличку зустріч з Гітлером у Нюрнберзі. туди Гітлер приїжджав оглянути дивізію, відчути, чи ті юнаки будуть вірні "великій Німеччині". помилився. одну книжку дідусь  подарував мені. цікаво, чи там згадується про зустріч з Гітлером?

ДНЗВП

дівчата не закохуйтесь в поетів

бо душа поета темний ліс

нині романтика й прогулянки до склепів

через тиждень море сліз

сміх любов  розмови до світання

далі егоїзм нерозуміння пустота

краще зустрічатись з програмістом

екскурсії кнайпами міста

все життя пряма чи лінійне рівняння

а далі -- кіно

             бухло

             ліжко

             кохання?

хлопці одне побажання

не закохуйтесь в дівчат які пишуть вірші

ви можете стати матеріалом для творчості

тим найгіршим

ДЖАНКІ

письменник, наркоман, гомосексуаліст, фермер, який вирощує бавовну і маріхуану, збоченець, вбивця.

признаюсь, я отримала чи не однакову насолоду, прочитавши роман "Джанкі"  та біографію Вільяма Берроуза. та ні, біографія мені засмакувала більше. ошелешила. збентежила. збила з пантелику.

ну як вам таке:  письменник вживає наркотики, вбиває свою дружину, спить з малолітніми хлопчиками, за ним ганяються копи -- проте він завжди виходить сухим із води. та ще й пише про все це романи. автобіографічні. ні каплі не приховуючи. не домислюючи.

в "Джанкі" Берроуз не намагається пояснити свій вибір. він просто описує своє життя. життя у пошуках джанка. Адже "джанк заповнює собою пустоти."

 Дитинство, заможня родина батьків, навчання, бездіяльність, нудьга... ДЖАНК!

підробітки, дрібні крадіжки, робота пушером, затримання копами. і тут бац, всередині книжки з'являється дружина. яка наймає адвоката та влаштовує лікування. тимчасова зав"язка. алкоголізм. секс з чоловіками. знову на голці...

і все описано з простотою, беземоційно,спокійно нібито про звичайного селянина і кріпацтво. книжка, звичайно ж, не так чіпляє, як "Реквієм за мрією" чи "На голці". одначе, можна вхопити суть життя наркомана. який, крім джанку, більше нічого не потребує і не хоче. все інше -- побічні дії.

змова

ми  у змові із часом

він працює на нашу користь

наближаючи нашу смерть

наближаючи наш рай

ти цілувався із підарасом

а я з твоєю сестрою

дивною

дорогою ми йдемо

заповнені коханням вщерть

ДАЙТЕ ПРОЙТИ!

ПРАГНЕННЯ МЕТЕЛИКА ДО ВОГНЮ

Ми всі приречені жучки-комарики-світлячки, які летять на світло і штовхають перед собою свій світ – гімняну кульку «Йа». Як ця гімняна куля може бути всім світом, спитаєте ви? Чи як це весь світ може стати гімняною кулею? Ми наївні і не знаємо, що світло насправді є в нас самих. Не ймете віри? Пєлєвін переконає навіть найвпертішого Хому невірного. Втім, суть книжки так просто не зрозумієш. Не кожен зможе докопатися до неї, адже вона захована майже на останніх сторінках життя комах, а дійти до кінця – справа не для слабкодухих читачів.

Переплетені одна в одну маленькі історії. Комарі, світлячки, цвіркуни, мурахи, блохи – живуть і не здогадуються, що їхні боги близько. Люди, які вирішують їхнє життя і смерть, і які самі так подібні на безпомічних комашок, які заплуталися у нерозгаданій павутині життя. Погодьтеся, чи не кожен з нас думав над такою теорією буття ще, мабуть, у дитинстві.

Іноді Пєлєвін, як справжній постмодерніст, іронізує зі своїх побратимів-постмодерністів (в тому числі і з себе): «Постмодернізм я не люблю. Мистецтво радянських вахтерів… У всьому цьому постмодернізмі нічого немає, крім хуїв і трикутників».

Книжка «Життя комах» – алегорія на людське життя, логічне продовження світоглядних позицій Пєлєвіна. Проте смаку і свіжості їй бракує, як і в екзотичних стравах з тарганів у наших східних ресторанах, приготовлених не в’єтнамцем, а кухарем-слов’янином.

автобус

замучена, зла тьотя оля їде додому в автобусі. поряд 10-річна дівчинка риється в сумці, шарудить цукерками. я усміхаюсь. раптом вона пропонує: хочете цукерку? потім, виходячи на своїй зупинці, обертається і каже мені: це за те, що ви сміялись до мене :)))

одного разу

одного разу я переглянула "Одного разу". чи то фільм такий душевний, чи так співпало з моїм внутрішнім станом, але -- мене пройняв. таке трапляється не часто. може, я не те кіно дивлюся? останній раз це сталося під час "Ночі на Землі" Джима Джармуша.


нетиповий сюжет, незавершені до кінця логічно сцени, трикрапкове завершення -- це одне.
нібито аматорська зйомка, нібито у стилістиці "догми 95" - це друге.
ну а третє - це відповіді на питання, що ж робити у цьому житті, куди йти, до чого прагнути? я б сказала, "мої вічні питання". 

ні, звичайно, ніхто не дасть відповіді на ці "вічні питання без відповіді". але,  принаймні, на 1'26" ви про них забудете.


музика, (якою знову захотілося займатися), кіно, мистецтво, театр, алкоголь, наркотики, секс, панк,  рок, рок-н-рол -- кожен вибирає свою сублімацію. головне, не сублімувати життя.

плюс один

чому, якщо немає плюс один, то всі почуття зводяться до нуля? (СіМ)



у вухах: Крихітка. Плюс один.

МОЯ НАРКОМАНСЬКА РАДІСТЬ!

нині скупилася у Літері біля площі Ринок. там у відділі розпродажу -- книжки по 11-15 гривень! всі книгомани - бігом туди!!!

понеділок

коли вранці вибігаєш з дому, ледь запхнувши сніданок і попихаючи його на бігу пальцем, щоб не вийшов назад. коли цілий день намотуєш кола, як білка. коли розставляєш всі крапки над ї. коли тобі роблять боляче. коли знайомишся з новими людьми. коли приходиш додому пізно, ледь встигнувши на останню маршрутку чи все ж на таксі. відчуваєш, як пульсує кров у твоїх жилах. і життя.

лягаєш спати з відчуттям, що ти нині виграла у марафон з життям. і завтра -- новий забіг. непередбачуваний. не знаєш, хто кого зробить. ти життя, чи життя -- тебе. 

29 лютого

ти знаєш мою адресу
вконтакті в фесбуці в житті
регулярно перевіряєш аську і жж
та твої кроки не чую
на сходах вже
я перестала страждати
й закинула вірші тобі писати
тепер п'ю капучіно
із другом твоїм
який грає бетховена на піаніно

ПОДАТКИ ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ МУЗИКАНТІВ

АВТОСТОПЕРИ - мандрівки на халяву

МАЯКОВСЬКИЙ. Письмо Татьяне Яковлевой

В поцелуе рук ли,
                 губ ли,
в дрожи тела
            близких мне
красный
       цвет
           моих республик
тоже
    должен
          пламенеть.
Я не люблю
          парижскую любовь:
любую самочку
             шелками разукрасьте,
потягиваясь, задремлю,
                      сказав -
                               тубо -
собакам
       озверевшей страсти.
Ты одна мне
           ростом вровень,
стань же рядом
              с бровью брови.
дай
   про этот
           важный вечер
рассказать
          по-человечьи.
Пять часов,
           и с этих пор
стих
    людей
         дремучий бор,
вымер
     город заселенный,
слышу лишь
          свисточный спор
поездов до Барселоны.
В черном небе
             молний поступь,
гром
    ругней
          в небесной драме, -
не гроза,
         а это
              просто
ревность двигает горами.
Глупых слов
           не верь сырью,
не пугайся
          этой тряски, -
я взнуздаю,
           я смирю
чувства
       отпрысков дворянских.
Страсти корь
            сойдет коростой,
но радость
          неиссыхаемая,
буду долго,
           буду просто
разговаривать стихами я.
Ревность,
         жены,
              слезы...
                      ну их! -
вспухнут веки,
              впору Вию.
Я не сам,
         а я
            ревную
за Советскую Россию.
Видел
     на плечах заплаты,
их
  чахотка
         лижет вздохом.
Что же,
       мы не виноваты -
ста мильонам
            было плохо.
Мы
  теперь
        к таким нежны -
спортом
       выпрямишь не многих, -
вы и нам
        в Москве нужны,
не хватает
          длинноногих.
Не тебе,
        в снега
                и в тиф
шедшей
      этими ногами,
здесь
     на ласки
             выдать их
в ужины
       нефтяниками.
Ты не думай,
            щурясь просто
из-под выпрямленных дуг.
Иди сюда,
         иди на перекресток
моих больших
            и неуклюжих рук.
Не хочешь?
          Оставайся и зимуй,
и это
     оскорбление
                 на общий счет нанижем.
Я все равно
           тебя
               когда-нибудь возьму -
одну
    или вдвоем с Парижем. 

ЛИЛИЧКА!

    

    Вместо письма

    

    Дым табачный воздух выел.

    Комната -

    глава в крученыховском аде.

    Вспомни -

    за этим окном                              

    впервые

    руки твои, исступленный, гладил.

    Сегодня сидишь вот,

    сердце в железе.

    День еще -

    выгонишь,

    можешь быть, изругав.

    В мутной передней долго не влезет

    сломанная дрожью рука в рукав.

    Выбегу,

    тело в улицу брошу я.

    Дикий,

    обезумлюсь,

    отчаяньем иссечась.

    Не надо этого,

    дорогая,

    хорошая,

    дай простимся сейчас.

    Все равно

    любовь моя -

    тяжкая гиря ведь -

    висит на тебе,

    куда ни бежала б.

    Дай в последнем крике выреветь

    горечь обиженных жалоб.

    Если быка трудом уморят -

    он уйдет,

    разляжется в холодных водах.

    Кроме любви твоей,

    мне

    нету моря,

    а у любви твоей и плачем не вымолишь отдых.

    Захочет покоя уставший слон -

    царственный ляжет в опожаренном песке.

    Кроме любви твоей,

    мне

    нету солнца,

    а я и не знаю, где ты и с кем.

    Если б так поэта измучила,

    он

    любимую на деньги б и славу выменял,

    а мне

    ни один не радостен звон,

    кроме звона твоего любимого имени.

    И в пролет не брошусь,

    и не выпью яда,

    и курок не смогу над виском нажать.

    Надо мною,

    кроме твоего взгляда,

    не властно лезвие ни одного ножа.

    Завтра забудешь,

    что тебя короновал,

    что душу цветущую любовью выжег,

    и суетных дней взметенный карнавал

    растреплет страницы моих книжек...

    Слов моих сухие листья ли

    заставят остановиться,

    жадно дыша?

    

    Дай хоть

    последней нежностью выстелить

    твой уходящий шаг. 

насильство в сім"ї

КОЛЕКЦІОНЕР ПРАСОК

у пошуках втраченого часу

хочете дізнатись про роботу журналіста зсередини? як ми працюємо? де знаходимо теми? звідки черпаємо інформацію? а хулі/гани вам не скажуть! 


а Кокотюха намагатиметься шось белькотіти. шамотіти. лепетати. верзти. дзявкати. пашталакати.... письменник про журналіста. журналіст про письменника.у пошуках хорошого тексту. у пошуках хорошого змісту. у пошуках втраченого часу. 


ви собі як знаєте, а я, мабуть, уявлятиму, що у Марселі. і читатиму далі Пруста.

МАЯКОВСЬКИЙ

відчуваю себе Маяковським

а ти моя Лілічка Брик

я перелопачую гори словесного сміття

у горлі недожований крик

наші безмежні почуття

розбилися об буденності материк

як жити далі

як бути далі 

з екзистенційною самотністю

я не чарівник

я твоєї тіні двійник

любові пшик

             гаплик

             зник-

ни з моїх думок

інакше дробовик 

допоможе стерти нашу пам'ять

АНТОН КУШНІР "URBAN STRIKE""

коли я в навушниках, світ навколо схожий на відеокліп. мені так легше сприймати цю реальність і персонажів, які її населяють..... 

.... Річка внизу виглядає найбільшим дивом. Так почуваються люди, що давно звикли до міських краєвидів з вікон багатоповерхівок, коли вперше опиняться на даху. Їм бракує стін, скла і захисних бар'єрів, так багато повітря, простору і неба, що паморочиться в голові...

...хтось потрапив у невдалий відрізок доби. люди, які вечорами виходять на вулиці, просто змушені рано чи пізно взяти в руки балончик і піти розписувати стіни. або перелізти вночі через паркан і видертись на недобудований недохмарочос. або розтрощити кувалдою телевізор на центральній вулиці міста...

... загальнонаціональне свято -- вечір п'ятниці -- буде тільки завтра, але цей один (чоловік) вже почав до нього гідно готуватись...

під кожним словом можу підписатися. книжку молодого письменника Антона Кушніра прочитала на одному подихові. дивний збіг, так співпало, я тоді знімала матеріал про дігерів та підземні екскурсії у Львові. тож книжка тільки підохотила мене до роботи. 
а ще тут знаходиш багато подібного до життя кожного містянина. затори, ранкові та вечірні пробіжки на роботу, монотонне сидіння за комп'ютером, офіс, вечірня випивка, нудьга... це плюс соціальна несправедливість та екзистенційна криза спонукають молодих людей до "іншого життя", життя на повну, шаленства, драйву, романтики, відриву, антисуспільних дій.
футбол у підземній річці, пікнік на опорі високовольтової лінії електропередач, флеш-моби, хуліганські витівки з біл-бордами... виявляється, життя кольорове, навіть якщо тобі вже за 25 і ти самотній. навіть, якщо ти журналіст і іншим твоє існування здається феєрверком. можна і далі сходити з розуму від розуму, а можна написати книжку.