СТЕПАН БАНДЕРА -- НАШ ГЕРОЙ!!!

Зробила нещодавно теленарис про Степана Бандеру. Працювала тиждень, інформацію шукала всюди. Було дуже важко, адже подібних матеріалів я ще не практикувала. Як дізналася, відеоматеріалів про символа нації є не так і багато. Тому вирішила це виправити.

1 cічня Степанові Бандері виповнюється 102 роки!


ТРК "Медіаклуб" (с)!

передноворічне-2. про книжки

Цьогоріч прочитала не так і багато книжок, скільки б хотілось. Навчання, мандри, робота забирають багато сил та часу. Проте все ж читати так приємно, ти ніби проживаєш чужі житя, відкриваєш нові світи, нові думки, нового себе... Книжки --  втеча від прози життя у прозу мрії. "Хороша книга, як і хороше кіно, повинні допомагати тобі напружувати звивини", слушно висловився Джаред Лєто.


Найбільше запам"яталися кілька книжок. "Троє товаришів" Ремарка читаю вже втретє цього року. Любов, дружба, відлуння війни -- вічні теми, написані особливо, з гумором, по-ремарківськи. Тут атмосфера міжвоєння, кризи відчувається просто у повітрі, я б сказала, навіть запахові та смакові.  Ремарк кількома штрихами, деталями з теплотою та любов"ю замальовує звичайний вечір такої незвичайної пригоди під назвою життя.
"Ти і без цього знаєш забагато, щоб бути по-справжньому щасливим!"

Також відкриттям для мене стало читання "GENERATOIN "P" Пєлєвіна! Книжка, яка ламає свідомість. Одна з найкрасномовніших цитат про сучасне суспільство споживання : "І куди б ви не дивилися, ви все одно дивитися у ""вогонь, в якому згоряє ваше життя. Милосердя в тому, що замість крематоріїв у вас телевізори та супермаркети." Ще одна цитатка: "В постфрейдизмі прийнято вважати, що в інформаційну епоху сублімації підлягає не тільки сексуальність, як та енергія, що витрачається на беззмістовний щоденний перегляд телепрограм." І ще одна: "Завжди рекламують не речі, а людське щастя. Завжди показують одинаково щасливих людей, але у різних випадках це викликано різними покупками. Тому людина йде у магазин не за речами, а за щастям, а його там не продають!". І на останок: "Про цей світ взагалі ніхто нічого по-справжньому не розуміє". -- цілком погоджуюся з автором.


"GENERATION "P" дуже перегукується з романом французького письменника Фредеріка Бегбедера "99 франків". Спочатку я подивилася однойменний фільм, далі прочитала книжку в українському перекладі, далі у французькому. Що тут скажеш? Три різні світи: фільм і книжка, зрозуміло, завжди різняться, а переклад теж не може передати гру слів, сленг та манеру автора. Історія рекламіста, який пише книжку-сповідь до всіх людей, щоб зупинити те, що він накоїв, що зупинити, практично, нереально. Тут зачепили такі фрази: "Я живу з того, що брешу вам, і платять мені за це достобіса".  "Все тимчасове і все купується. Кохання, мистецтво, планета Земля, ви, я. Смерть є настільки неминучою, що приходить до всіх зненацька.  Як знати, що цей день неостанні? Всі гадають, що мають час. А потім бац -- і все: гинуть, час вийшов. Про побачення зі смертю ніколи не знайдеш запису у щоденнику". Далі: "Ваші страждання -- допінг для торгівлі. На нашому жаргоні це зветься "посткупівельним розчаруванням".  




Дуже сподобався роман Достоєвського "Ідіот". Глибоко, сильно, ходиш потім і обдумуєш ніби реальну людину цю книжку. Пише натільки сильно, що розкриває цілий світ... Що тут скажеш -- геній!!!
-- "Немає нічого образливішого за те, шоб сказати теперішній сучасній людині, що вона не оригінальна, слабка характером, без особливих талантів і людина звичайна. Ви мене навіть хорошою підлотою не удостоїли вважати і знаєте, я вас з'їсти за це  хотів." (Достоєвський. Ідіот)
 Дуже влучна цитата. В час коли всі хочуть виділитися, а нема чим, хоча носять шапку, куртку з логотипом D&G, смердять парфумами Кензо мейд-ін-підвал, найбільша образа сказати, що ти такий як  всі. 


Ще мені дууууже припав до душі роман "Чорний ворон/Залишенець" Василя Шкляра!!! Белетристика, проте на реальних фактах, подіях, цитати документів КГБ підкреслюють настрій тих 20-х років і фанатичність приречених героїв. Простих українських героїв, які думали, що нічого особливо не роблять, що так і має бути!!! І куди ділася та лицарська гідність в наших чоловіках?! Голодомором виморили?!


Відкрила для себе цього року і Джона Фаулза з "Коханкою французького лейтенанта" та білоруського письменника В. Мартіновіча з його "Параноєю". Мартіновіч мені трохи нагадав Орвелівський роман "1984". Атмосфера страху, цензура, спецслужби, які полюють на всіх неугодних до бацьки,  атмосфера, що вбиває талант, мрію, любов, людину... Ох, проймає книжка !!!


На наступний рік склала поки собі міні-список.
1. Ліна Костенко. Записки українського самашедшого.
2. Макс Фріш. Homo faber.
3. О. Ульяненко. Жінка його мрії.
4. С.Жадан. Ворошиловград.
5. Чапек. Війна зі саламандрами.
6. В. Сорокин. Сахарный кремль.
7. В. Стус. Таборовий зошит.
8. Орхан Памук. Сніг.
9. ............................................................


Якщо є ще якісь цікаві книжки, прошу поділіться зі мною. Або може чогось читати не варто???

передноворічне...

під КІНЕЦЬ року хочеться підбити якісь свої малесенькі життєві підсумки. настрій шось не дуже, бо така риса характеру як лінь може перекреслити твоє життя і твої мрії. рік пройшов. багато чого в житті змінилося. а те, що хотілося найбільше зробити -- вийшло тільки трохи. торік перед Новим роком зробила собі писульку з 10 пунктів, що я хочу зробити обов'язково  наступного року.

ОСЬ список:

1. Вивчити французьку мову. +

2. Вивчити англійську мову. - (але почала)

3. Відвідати Францію. +

4. Стрибнути з парашутом.- (зажала у Франції 90 еврів, тепер жалію)

5. Знайти роботу за професією. +

6. Навчитись грати в більярд. +/-

7. Грати і перемогти у Що?Де?Коли? +/-

8. Навчитись перфектно танцювати танго. - (повний мінус)

9. Вивчити іспанську мову. - (повний мінус, і не бралася)

10. Взяти інтерв'ю у Сашка Положинського. - (боюся підходити)

ОТОЖ, з 10 пунктів за 365 днів, 8760 годин, 525600 хвилин і т.д. я прохалявила багато часу. Встигла здійснити тільки 3 свої мрії, 2 не по максимуму, а решту - ?  В мене була неймовірно цікава подорож у Францію, знайомство з новими людьми, культурами, новий погляд на світ. Я оволоділа французькою настільки, що розмовляла нею уві сні  - шось феноменальне!!! Знайшла роботу, яка мені приносить часто задоволення, адже тут я можу реалізувати деякі свої ідеї, які хотіла зробити вже давно. А ще я познайомилася з чудовими людьми на роботі, які мене багато чому навчили, підтримували, здружилися. Зрештою, вони мені сняться - ознака того, що вони вже увійшли в моє життя)))

ХТОСЬ може зауважити, що по дурному жити за планом, потрібно насолоджуватися кожною хвилькою життя. слушно... я так  і живу.  ПРОТЕ варто мати якісь високі цілі, щоб не стояти на місці, а розвиватись, вдосконалюватись, дізнаватись нове. щоб бути цікавою собі і іншим людям. 

МОЖЕ,  я за цей рік стала менше спілкуватися з одними людьми, розірвала стосунки з іншими, зробила ще якісь дурниці. але я намагалася бути щирою, жити за принципами. зате здружилася з кількома цікавими неординарними людьми, прочитала трохи цікавих книжок, навчилася варити бульйон...

намагаюсь ВОСКРЕСИТИ зараз листування не у мейлах, а у живих паперових листах з почерком живої людини, її запахом, настроєм))) домовилася спочатку з своє коліжанкою з Білорусії, що ми будемо переписуватися, тепер з кількома людьми в Україні. виявляється ще не у всіх пропала якась романтика ще тих старих часів, коли люди робили шось шалене, але шаленодобре, а не зі злістю. дивують мене іноді люди, приємно дивують))) це файно))

СЕБЕ саму мені важко здивувати. дивує мене тільки моя лінь. але на наступний рік знов складу список бажань.
ТАК ось він (дещо старе залишається):
1. Вивчити англійську мову.
2. Взяти інтерв'ю у Сашка Положинського.
3. Стрибнути з парашута (чйорт, треба застрахувати своє життя)
4. Навчитись тангувати)
5. Почати вчити іспанську мову.
6. Поїздити Україною -Холодний Яр, Черкащина, Запорізька Січ, Канів, Полтавщина, Кримські гори, Карпати.. ах, скучила за Карпатами!.... цікавих і неймовірно красивих місць в Україні безліч!!!
7. Вишити собі сорочку хрестиком.
9. Навчитись плавати.
10. Побувати на фестивалі SZIGET!
11. ....ще не придумала... гм...............................................................................................................................................................................................................................................................................................може заміж вийти?

P.S. Хто хоче написати мені паперового листа, може залишити повідомлення тут і тоді я напишу свою адресу у приват))

шось мене заносить...

AC/DC по радіо
коти на душі
у когось синиця в руках
а у мене в долонях серце
донор щастя
ти стоїш дуже близько
та не знаю
чи є 100-відсоткова 
сумісність

бла-бла-бла

сповнена доброти і ніжності
марю тобою
яблуко спокуси підкинене долею
стало новою троєю
йде війна
не на життя а на любов
знов з'являється призабута тема ревнощів
уривок з сонати бетховена
здивована
твоїм бурхливим відступом
помічаю
моя фортеця вже підкорена
тобою

добре діло завдяки тб

Вранці мене  коліжанка приємно здивувала по телефону. Справа в тім, що дитячий майданчик біля їхнього дому, який вони зробили силами мешканців навколишніх будинків та за свої гроші, майже вщент розкопали котельники. Як завжди, шось не те з теплотрасою (причому те "не те" чомусь стається по декілька разів на рік) -- і в результаті купа сміття, труби, гойдалки, які лежать.  Зрозуміло, що ніхто то не збирався облагороджувати.

Вчора я зателефонувала, щоб взяти коментар в жеківців. А сьогодні вони вже  з 8:30 упорядковували дитмайданчик!!!

Все ж є і плюси в моїй професії))))

прогулянка з туманом

щось гріє душу так весняно

хоча усіх тримає листопад

я йду по місту із  туманом (в голові

моя усмішка наче сонце

сліпить очі незнайомців

агов чи ви живі

нахмурені обличчя

надуті губи кам»яні

зчерствілі душі в вас порожні

загублений любові ключ

несуть вчорашні вічні почуття 

в найближчий ярмарок  

на продаж чи навіть 

на смітник

ГЕРОЇ НЕ НАШОГО ЧАСУ

Вчора відбулася епохальна подія - 10 років творчої діяльності самого Василя Васильціва!!! На жаль, я туди не потрапила(

В наш швидкий час змінюється все дуже швидко. Непривітні люди спішать на роботу без тіні усмішки. Машини обриззкують на шаленій швидкості. Їмо фаст-фуд. Слухаємо музику-фаст-фуд. Задовольняємось одноразовими друзями і одноразовими стосунками. Невже і наше життя таке одноразове????

Тому в цьому псевдосерйозному світі все фаст-фуд. Література, музика, мистецтво, театр, життя. А кумирами молоді стають Поваляєва і Васильців!

а по радіо співали москалі....

цікава дискусія виросла навколо фестивалю "ГАЙДАМАКА.ua". а саме навколо звернення Колєсніченка до голови кгб... ой, сбу тобто Хорошковського. япаражаюсь! -якби сказали сусіди наші менші).


А от пісеньки ТНМК ""По радіо співали москалі" та ОТ вінта "З бодуна" - мені сподобалися!))

ЖИТТЯ У ФРАНЦІЇ, НОТР ДАМ ДЕ ЛЯ САЛЄТ. я на небі була!!!

Я живу в кімнаті біля базиліки у святому місці Нотр Дам де Ля Салєт, де з"явилася Матір Божа більше ста років тому. Майже кожного ранку мене будять дзвони та звуки органу. А навколо неймовірно красиві гори -- вершини у снігах, хмарки часто напливають по ранках, і тоді ми всі є ніби на хмарках, тобто на небі!!!!

Життя в нас тут дуже насичене --  роботою, підкоренням нових вершин, відкриттям нових чудових куточків Франції. А ще ми тут зрозуміли як це чудово не мати власної машини!!! Адже автостоп -- це круто!!!! Тут це можна робити без проблем, люди часто зупиняються і не бояться брати до себе в машину незнайомих людей. ДО ТОГО Ж, ти не знаєш. коли саме тобі зупиниться машина і чи ти точно туди поїдеш куди запланував, чи зміниш плани залежно від ситуації. Екстремально? Так! Цікаво? Так! Небезпечно? Теж так! На жаль(((

Двоє волонтерів з Білорусії їхали в Ансі. Їх підвіз дядя на крутій машині. Він розповів про себе, що є власником крутого нічного клубу. Ці потім подивилися в нет.... а там таааакееее!!!!! непристойний клуб, одним словом, м"яко кажучи! Вони були раді, що цей їх не забрав у рабство. Відомо яке!


Та про Францію у мене тільки приємні спогади!!!! Жаль, що скоро їдемо... Так не хочеться прощатися, подружилися ми тут зі всіма -- з поляками, білорусами, росіянами, угорцями, румунами, французами....

ЗВІДКИ РОСТУТЬ НОГИ У РЕВОЛЮЦІЙ...?

Отакий-от у м. Візілі замок і парк з лебедями, гусьми, поні, зоопарком!!! тут неймовірно красиво та приємно!!! тиша, спокій, зелененькі газони та відчуття повного умиротворення. А колись тут розгорілася велика пожежа Французької революції!!!!

Тепер тільки наглі гуси та качки порушують тишу наглим гелготом  --- вимогою дати хліб!!!

ФРАНЦУЗЬКІ СНИ

Сьогодні ВНОЧІ щось снилося. Верзлося. ЩО саме я не пригадую, на жаль. Проте вчора нас підвозили французи, і довелося довго з ними балакати французькою. На загал, французи не надто освічені, часто не знають, де точно знаходиться Україна, асоціації з Україною в них теж не дуже яскраві -- Чорнобиль, Шевченко (Андрій, звісно), Динамо, Тимошенко (часто імені її вони не можуть згадати, а просто кажуть "жінка з косою"), брати Кличко, Помаранчева революція. Складається таке враження, що молодь не прагне особливо до знань через те, що батьки забезпечують їм майбутнє, купують машини.

Серед всіх виявився один дуже розумний мужчина, інженер-ядерник. Саме він був одним з розробників нового саркофагу над Чорнобильським реактором. Тож він розповідав дуже цікаві речі, розпитував про Україну, про свободу слова, дивувався, що в Україні вона все ж таки є,  відмінності в медіаполітиці в Україні та Росії,   українську політику, прагнення українців в Европу чи Росію. Я намагалася пояснити, що насправді ми, прості українці, не хочемо йти знову ні в які союзи, ні з Европою, ні з Росією! Здається, він зрозумів. Бо наприкінці сказав цікаву річ: ""Це напевно тому, що ви, українці, довгий час були під Сталінським режимом, комуністичним режимом, тому для вас зараз так важлива свобода!".

Отож, вночі мені марилося))) А вранці моя колєжанка Іра розповіла, що я розбудила її вночі, бо розмовляла... французькою мовою!!! Спочатку Іра подумала, що я хочу її розіграти, жартую. Проте, коли я не реагувала на її слова, вона зрозуміла, що я все-таки сплю!))))))

... говорити вві сні французькою. Що ж... наступний етап думати французькою вже вдень!))))))

ІНОДІ В БРЕХНЮ ПОВІРИТИ ЛЕГШЕ, НІЖ В ПРАВДУ. ТОДІ І ПРИДУМАВ ХТОСЬ ТеБе!

СТЕРЕОтипи

Саме у ЧУЖІЙ країні відчуваєш, що ж про тебе, тобто твою країну думають насправді. Кусочки інформації, які ми отримуємо з газет чи телебачення, не показують справжнього життя тої чи іншої держави. А імідж, який нам нав"язують чи пропагують часто відрізняється від того, що є в житті.

Так само і тут. Про нас у Франції знають, якщо чесно, то мало. А те, що знають, просто викликає здивування. Чи то в нас так погано працюють ЗМІ чи державна пропаганда, але інформація явно обмежена і часто викривлена. Так недавно я була ошелешена тим, коли мене французи спитали, як там комунізм в Україні!!! Коли я почала пояснювати, що в нас вже 20 років, як комунізму нема, то побачила недовірливі погляди. Я не знаю, чи так вже в нас помінялася міжнародна політика до зближення з Росією, але французи думають, що ми живемо дуже погано і в минулому столітті. Можливо, частка правди в цьому є.

Я не люблю Макдональдс. Це гидота! Проте французи дивуються моєму смакові і називають мене "Fille bizare" (дивна дівчина). А після цього питаються, чи є в нас Макдональдси.

А ще мене вражає l'hypocrisie française (французьке лицемірство). Коли тебе питають "Ça va?" (як справи?) і ти маєш відповісти Ça va (все добре). Інакше тебе не зрозуміють. Це тільки ми, слов"яни, відповідаємо щиро. Насправді нікого не хвилює, що в тебе на душі, головне постійно усміхатися і казати Ça va! 
Або коли тобі французи усміхаються і приємно розмовляють -- цн аж ніяк не означає, що вони це і відчувають. Потім вони все тобі викажуть, та ще й в такий момент, коли ти цього від них аж ніяк не очікуєш!!!!
Вони нас не розуміють. Французи дуже загнані в рамки. Коли на дорозі пише, що можна їхати зі швидкістю 110 км/год, то він так і буде їхати. І ні на трошки більше! Коли у машиніє 4 місця з пасками безпеки, то ніхто не візьме п"ятого пасажира, адже це буде небезпечно для його життя!!! А хто за це відповідатиме?! 

Нам, слов"янам, притаманне більш пофігістичне ставлення до життя і світу. Ми хочемо кожного дня свята, нових відчуттів, якогось екстриму. Французи більш врівноважені, передбачені, педантичні. Для них все просто, адже вони живуть за інструкціями та правилами!!! Ах, який жах!!!! 


Різні в нас світогляди. Щирість і лицемірство. Відкритість та інтравертність. Схід і Захід Європи!

Білоруси, які теж тут працюють волонтерами, теж мене здивували. Жаліються, що українці їх не люблять. Заперечую. Питаюся, а чому ви не розмовляєте своєю рідною мовою, білоруською? Вони мені розказують, що в них така важка історія. Росія вкрала частину історії, частину Литва. Питаюсь, а звідки ви це знаєте. Виявляється, що вони це все вчать в школах, білоруську мову теж, проте дуже мало. Зі всіх 15 білорусів, тут тільки двоє розмовляють своєю мовою!!! А ще мене вразило, що білоруська мова, література, музика в них неформат, андеграунд, що іноді доходить до абсурду. Наприклад, вечірку з білоруською мовою і музикою організовують геї!!!

Також виявилося, що білоруси не ображаються, коли їх називають бульбашами. Вони також себе так називають і навіть гордяться цим. Тому дивуються, коли українці ображаються на "хохлів". Проте, думаю, в України інша історія :)))

хранцузька медицина

ТЕПЕР я знаю, чому такі французи багаті. Бо вони вміють заробляти гроші. За 2 хвилини огляду в лікаря я  заплатила 22 евро!!! А за годину він може заробляти до 700 еврів!!! І це в маленькому містечку!!!! Нашим лікарям таке і не снилося...
А ще мене вразила їхня педантичність аж до тупості. Медсестра перелякалася, що я заразно хвора і змусила мене поїхати до лікаря. Натомість він сказав те, що я і сама знала -- тобто, що в мене болить горло і треба його лікувати.
Проте поїздка виявилася не така і безнадійна. Я оглянула чудове маленьке альпійське містечко Кор та ще й скуштувала місцеві смаколики!!!!))))) Таке враження складається, що в цьому місті не працюють. Купа людей на озері, в ресторанчиках -- всі відпочивають. Можливо, це через те, що є дуже багато готелей та ресторацій, адже тут проходив шлях Наполеона.
Проте не тільки це. Чи не від КОЖНОГО француза я чую в словах гордіть, які тут красиві гори і як вони їх люблять!!!

Чим не приклад захоплюватися Карпатами чи Кримськими горами???)))

Література --- це завжди цікаво!!! Журналістика -- нa жаль, не завжди!!! (С)

ОХХХХХХХ!!!!!!!!!!!!!!!!!! АЛЬПИ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

ми за 3 дні вже тричі ходили в гори)))) це дуже гарно. а ше коли сама прогулюєшся, то відчуваєш, шо всі ті турботи, які нас гризуть, самі собою відпадають!!!! відчуваєш, шо ці величні гори, цей світ створений не дарма, а отже і ти теж!!! і шо хтось зверху про тебе піклується... і тоді стає дуже добре))))

і хочеться писати знову вірші!!! як колись))) прості і наївні, смішні... але такі романтичні....)))))))

французька вагітність

ОТО вивляється, що у Франції в жінок є два варіанти на життя: або ти маєш сім"ю і дітей, або ти маєш кар"єру і залишаєшся сама. Держава не підтримує материнство, як в нас. Декретний період триває дуже мало: 6 тижнів до народження дитини і 3 місяці після . Більше за законодавством взяти відпустку по догляду за дитиною є проблематично. До того ж і роботодавці не дуже підтримують матерів. Тому деякі жінки так і не народжують ніколи. Добре, що в нас сім"я -- найважливіше для всіх. І наша держава не тільки дає декретні відпустки матерям, та ще й виплачсує гроші за народження кожної дитини!!!

Горджусь Україною. У Франції!!!

Деякі знимки Альп, Франція

Це неймовірно красиві гори!!!!!!
Просто бракує слів, щоб висловитися, як тут гарно!!!!!

На французькій конференції

На французькій конференції "Криза сім'ї в Європі" є студенти з України, Польщі, Угорщини, Білорусії, Румунії, Франції. І дуже мало з Росії. Може, тому що вони минулого року накрали багато вина і їжі в ресторані?
Дивує, що французи у своїх школах так активно пропагують сексуальне виховання. Добре, що в нас все так традиційно!  А потім жаліються, що в них знецінилася сім"я... Нині почула, що у французьких школах висять плакати з написами "Хто ти? Лесбіянка? Гомосексуаліст? Гетеро? Хочеш дізнатися -- телефонуй нам!!!"
 Подумала, може зателефонувати?)))))))))

Привіт з Рахова!

Саме такими яскравими кадрами запам"ятався Рахів -- географічний центр Європи! А знимка з пам"ятником Юлії Володимирівні з піонером  ще 2 роки тому смішить і досі)))))

А це дерев'яна пральна машинка! Гуцули -- люди винахідливі))

Один наш викладач би просто заздрив таким рогам)))

 

Киця, яка бігала в ресторанчику в центрі Європи, відчула споріднену душу))))

По хвилинному перегляді тб 9 травня склалося враження, що ми знову живемо в радянському союзі...

Фріки

Сьогодні мали фотосесію на випускний альбом, сидимо собі на площі Ринок, аж підходить до нас пенсіонерка з карткою "Допоможіть моєму сину спортсмену-інваліду", ледве говорить українською. Ми кажемо, що студенти, не маємо грошей. Жіночка обурюється і знервовано випалює, що студенти зараз багаті. Вона підходить до інших дівчат, ті мовчать. Жіночка підвищує голос і просто НАГЛО вимагає, щоб їй щось дали. А далі заявляє одній дівчинці: "Щоб тебе таке часом не чекало! Я бачу, що в тебе темна душонка!". І хіба людина, яка справді потребує допомоги буде так наїжджати на інших?

Через дві хвилинки підходить інший кадр. Хлопчина, у на розмір більших штанях по пупець, салатовій сорочці та під тон галстуку, пропонує нам останні зразки справжніх дизайнерських речей просто з останніх італійських фешнпоказів. Ми починаємо сміятися. Він ображається і починає рекламувати чомусь ще більше: "Справжній ексклюзив, іменний браслет, тільки в нас і всього за 16 доларів". Дівчата кажуть, що недавно їм пропонували за 25 гривень. Тоді хлопець не витримує і демонструє свій ексклюзив -- викладене стразиками ім'я на ремінчику під шкіру. Ми вже не можемо стриматися від сміху...

Не знаю, хто як, а я не даю грошей темним тушонкам... ой, душонкам! До того ж недавно бачила, коли ввечері, під кінець робочого дня, бабцю, котра жебрала на розі вулиць, забрав в шикарну машину короткострижений  мужик.

Шось першотравневе...

По перегляді фільму "Відьма" Олега Фесенка не можу заснути. ТАКИЙ фільм... якісний, просто заздрю росіянам у їхній  працьовитості. Бо ж ідея фільму аж ніяк не нова, лише сучасна переробка Гоголевого "Вія". Цікаве розгортання дії -- поза простором та часом -- ніби і міліція, але чомусь в американській уніформі, ніби і російська глубінка, але якісь американські назви... Тобто фільм, хоч і попсовий, але досить якісний. Аж заздрість бере, чого ж українці не спроможні таке зняти. Чомусь згадався мій друг-оператор, якому все вдавалося: і фотографувати, і кліпи знімати, і короткометражки... А тепер він не витримав і кидає навчання на 4 курсі... Тому, мабуть, українці так і не вичухалися. Думаю, що треба зайнятися всерйоз кіно, адже це чи не найголовніший інструмент сучасної пропаганди, для молодих держав особливо. 

Колись Франко творив чи не у всіх жанрах літератури та в журналістиці, зараз, мабуть, подібний період в історії України. 

Потрібно відроджувати чи не всі галузі, жанри культури.

Закінчилося 1 травня, для когось свято, для нормальних людей -- можливість попрацювати на городі. В Україні, принаймні в мас-медіа, показали тільки урочисті марші трудящих. Хоча насправді це напівправда. Пройшли і марші автономних націоналістів проти першотравневих святкувань. Та наші пречесні ЗМІ це не показали.   

Зате протести в Європі показали. Наприклад, в Німеччині пройшов великий мітинг ультраправих.  

Хто висвітлив таке в Україні???

Відповідь Януковичу

В Донецьку регіональні суди скасовують звання героям  України. В Харкові Янукович здає Росії Україну. Львів'яни не могли цього стерпіти. Пройшли маршем у вишиванках на честь 67 річниці створення дивізії "Галичина" та з вимогою визнати героїв Бандеру та Шухевича. 

 Молодь активно скандувала: "Слава Україні!", "Героям   слава!", "Слава нації!", "Смерть ворогам!", "Галичина - дивізія героїв!", "Україна понад усе!", "Бандера прийде - порядок наведе!". 

 Ніхто з молодих не хоче жити в такій країні, де ворожа народові влада кожного дня здає Україну Росії. Терпіти недовго. Вибори вже не допоможуть...

Наслідування

Роман Скрипін є одним з небагатьох журналістів-сучасників в Україні, на яких варто орієнтуватися. Можна ще назвати Євгена Сверстюка, Ларису Івшину, Рахманіна, Юлію Мостову. Слідкую за роботою  Скрипіна ще з часів передпомаранчевих, пригадую, як тоді журналісти "5 каналу" чи не вперше почали протестувати проти темників, цензури, оголосили голодування. А на хвилі Помаранчевої революції практично всі журналісти "5 каналу" стали героями для українців.

Принциповий журналіст, перший медіа-кілер, незручний журналіст  -- хіба це вже не епітети визнання? Мені дуже подобається як Скрипін ставить питання політикам, логічно, по темі, ті, які турбують нас з вами, а не ті, які б хотіли почути можновладці.  І далі дотискає до посиніння))) 

На днях трапився інцидент з Валідом Арфушем у програмі Романа Скрипіна "Правда" на ТВІ. Не розумію чому, адже журналіст поставив цілком просте логічне питання.

Подивитись уривок з програми можна тут.

Хто хоче їсти після перегляду ТБ?)) "Телятина" -- незвичний  новий проект "Телекритики" та продакшнкомпанії  PX Production. Автор ідеї та ведучий Сергій Неретін (і ще ведучий мого улюбленого "Кіно.ua" на "1 національному"). Роман Скрипін серйозно і не дуже розповідає про  свою роботу, просування по службі, місійність журналістики.

Подивитись "Телятину" з Романом Скрипіним можна тут і там.

"Аліса" -- моя країна див

   На "Алісу в країні Див" я очікувала з нетерпінням. Книжка Льюїса Керрола справила на мене неабияке враження. Проте фільм, як заведено, був трохи іншим, не зовсім керролівським. Картина вийшла дуже яскравою та колоритною. Події розгортаються через кільканадцять років, коли Аліса вже доросла. Перед нею  постає вибір -- жити по-дорослому чи залишитися дитиною і не зрадити собі, своїм мріям? Як на мене, відповідь на це питання і шукає цілий фільм Аліса. До речі, зіграла її 19-річна Міа Васіковська, досить переконливо виглядає її мрійливість, неуважність та спротив проти суспільного "так треба" . Принаймні, пригадуючи, хто б зі знаменитостей міг зіграти цю роль, я дійшла висновку, що Міа підходить і за віком, і за втіленням.

  

  Джонні Деппа я чомусь уявляла в негативній ролі (наприклад, чорного Валета), та Капелюшник мене не розчарував. Його дивакуватість, відвага та навіть романтичність зачепили, думаю, не лише мене. До того ж, признаюсь, я навіть очікувала у фіналі стрічки (стереотипне мислення про Голлівуд) поцілунок Аліси та Капелюшника. Та, на щастя, Бог милував.  А танок "Брики-дрики" Божевільного Капелюшника дуже потішив.

  Надзвичайно реалістично-емоційно зіграла Хелена Бонем Картер злу Чорну Королеву, придворні якої брешуть. Біла ж Королева своєю манірністю та вишуканістю викликала добрі  усмішки. А війна між  Червоною та Білою Королевами в режисурі Тіма Бартона стає не просто боротьбою добра та зла, а майже простистоянням опозиціонерів до влади.

  Також дотепними є образи братів-пустунів Крутя-Вертя та Вертя-Крутя, яких переклали галицькою говіркою. Чеширський кіт з'являвся несподівано і промуркотівши своєю посмішкою слова, хитро зникав в моменти небезпеки. Насправді від україномовного перекладу я отримала неймовірну насолоду! У фільмі здивували цікавою, дещо призабутою лексикою : "Ой леле! Лелечко! Викаблучно!..". Тепер буду вживати і собі.

  Отож, де ж ця країна Див? Вона в мені, розуміє Аліса і йде до своєї мрії. А для нас головне не загубити дива в собі.

 
                                       А подивитися саундтрек до фільму можна  тут . 

ЩО Ж, АВТОРУЧКА -- ЦЕ НЕ ШАБЛЯ ІЗ ПІХОВ!

Ліна Костенко повертається. ЇЇ вірші надихають писати нові вірші. Вчора відбулася презентація нового видання "Берестечка", а на днях вона відсвяткувала свій 80-літній ювілей. Сумно, якщо чесно, хочеться, щоб такі люди жили довго, бо в нас їх небагато. Але пані Костенко показує чудову форму як фізичну, так і творчу. Відвідує Чорнобиль, багато пише, редагує надзвичайно прискіпливо свої твори, чого нам варто в неї повчитися. Просто дивує, де береться стільки енергії в цій жінці?

А ще я з нетерпінням очікую на новий прозовий роман "Записки українського самашедшево"!!! Ну дуже вже хочеться почитати, зважаючи на те, що рукопис А-ба-ба-га-ла-ма-га має вже давненько. 

Далі красномовніше скажуть лише вірші. Ліни Костенко, звичайно.

Спинюся я                                                                                                                        

і довго буду слухать, як бродить серпень по землі моїй.

Ще над Дніпром клубочиться задуха,

і пахне степом сизий деревій.

Та верби похилилися додолу,

червоні ружі зблідли на виду,

бо вже погналось перекотиполе

за літом - по гарячому сліду.

Очима ти сказав мені: люблю.

Душа складала свій тяжкий екзамен.

Мов тихий дзвін гірського кришталю,

несказане лишилось несказанним.

Життя ішло, минуло той перон.

гукала тиша рупором вокзальним.

Багато слів написано пером.

Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні.

Не раз хитнула доля терезами.

Слова як сонце сходили в мені.

Несказане лишилось несказанним.

Біль єдиної зброї

   ................................Слово, моя ти єдиная зброє,
   ................................Ми не повинні загинуть обоє.
   ......................................................Леся Українка
  

  

   Півні кричать у мегафони мальв —

   аж деренчить полив’яний світанок…

   Мій рідний краю,

   зроду ти не мав

   нейтральних барв, тих прісних пуританок.

  

   Червоне й чорне кредо рукава.

   Пшеничний принцип сонячного степу.  

   Такі густі смарагдові слова

   жили в тобі і вибухали з тебе.

  

   Слова росли із ґрунту, мов жита.

   Добірним зерном колосилась мова.

   Вона як хліб. Вона мені свята.

   І кров’ю предків тяжко пурпурова.

  

   А хтось по ній прокопував рови.

   Топтав, ганьбив нам поле найдорожче.

   І сниться сон: пасуться корови —

   сім тучних, але більше тощих.

  

   Скубуть озиме, нищать ярину,

   ще й гидять, гудять, ратицями крешуть.

   Трагічна мово! Вже тобі труну

   не тільки вороги, а й діти власні тешуть.

  

   Безсмертна мово! Ти смієшься гірко.

   Ти ж в тій труні й не вмістишся, до речі.

   Вони ж дурні, вони ж знімали мірку

   з твоїх принижень — не з твоєї величі!

  

   Твій дух не став приниженим і плюсклим,

   хоч слала доля чорні килими

   то од Вілюйська до Холуйська,

   то з Києва до Колими.

  

   З усіх трибун — аж дим над демагогом.

   Усі беруть в основу ленінізм.

   Адже ніхто так не клянеться богом,

   як сам диявол — той же шовінізм.

  

   Як ти зжилася з тугою чаїною!

   Як часто лицемірив твій Парнас!..

   Шматок землі,

   ти звешся Україною.

   Ти був до нас. Ти будеш після нас.

  

   Мій предковічний,

   мій умитий росами,

   космічний,

   вічний,

   зоряний, барвінковий…

   Коли ти навіть звався — Малоросія,

   твоя поетеса була Українкою!

Що ж, авторучка — це не шабля із піхов.     
Ворожа кров не бризне з-під пера.             
І лиє дощ. І гетьман не приїхав.
Неслушний час. І все-таки пора.

Пора, пора!
Живеться, як на Етні.
Ганьбу віків лиш магма відпере.
Це лиш слова. Зате вони безсмертні.
Вгамуйте лють. Їх куля не бере.

 В кого авторучка, в кого клавіатура, 

головне, щоб мета була одна, благородна!

ЗНАННЯ -- ДОРОГА ДО НЕЩАСТЯ?..

За вікном сніжить все більше. Лапаті сніжинки, які швидко розтануть, все ж реальніші за примарну весну. Діти, котрі бавляться в снігу і ліплять щось подібне на сніговика, реагують на завірюху, підстрибуючи та качаючись в кучугурах. Дорослі починають бігти, щоб чимскоріше сховатись в під'їздах своїх будинків...

Помічаю, що люди, котрі менше знають, менше вчились (чи взагалі закінчили тільки школу), нічого не читають, є часто щасливі за тих, котрих мучить знання. Коли твоя свідомість незаймана, то можна легко створити свою концепцію щастя і ще легше в неї повірити.
І тебе не мучать ніякі сумніви. Просто жити. Працювати. Виховувати дітей. Або як мій сусід в селі, дядько Петро, йому вже за 70. Він весь час щось майструє -- то двері робить, то вікна, то ще щось лагодить, а чи не кожен його день починається з насвистування мелодій, так він виявляє свій хороший настрій і щастя.

А ще щасливіші діти, котрі вміють дивуватися і радіти цьому світові. Адже ЦЕЙ світ для нас один!

90-60-90 або Якими нас прагнете?

Сучасна доба диктує новий стиль. У всьому. Стосунках теж. Ідеал жінки, який був півстоліття тому, аж ніяк не підходить сьогодні. Тому, коли моя бабця питає мене, коли ж я збираюся заміж, то навіть не знаю, як їй пояснити, що я хочу.

Та все ж, а яким жінкам тепер надають перевагу чоловіки? 90-60-90? Білявим, чорнявим чи руденьким? Думаю, що таке можуть дослідити і глянцеві журнали. А я хочу дізнатися, що ж саме, характер, поведінка, розум чи відсутність його приваблює в нас чоловіків!

Олена Теліга 75 років тому побачила декілька типів жінок. Серед своїх сучасниць вона виділяє жінку-рабиню, жінку-вамп, жінку-товаришку, жінку-феміністку і жінку-вакханку. Можна сказати, що в психологічному плані тип жінок за стільки років в нас не змінився.

Жінка-рабиня все життя присвячує себе чоловікові і дітям, пише Теліга. Така жінка не допомагає розвиватися своєму чоловікові, а навпаки стримує його, щоб він був тільки біля неї. Але чи може така жінка, обмежена у своєму світі, зосереджена тільки на своїй родині і на збереженню домашнього огнища, виховати дітей, які були б корисні Україні?

В українських селах дуже швидко одружуються. А чим ще зайнятися дівчатам в селі, коли немає роботи, розваг, зацікавлень теж небагато. Молодші шлюби, ніж в нас, хіба що в Індії та Нігерії ( http://www.volyn.com.ua/?rub=30&article=1&arch=614 ). А от дітьми в селах, чи то за бараком часу через постійну працю на полях, чи то через радянське минуле, не займаються і особливо не виховують. Молоді мами пильнують хіба того, щоб їхні діти були ситі та вдягнуті. А хіба мізки не потрібні нашій країні, щоб вилізти з цього політично-економічно-духовного болота?

Про жінку-вамп і жінку-коханку Олена Теліга каже, що вони "являються лише джерелом хвилевої насолоди й увигіднення життя в найпримітивнішому розумінні того слова." І зараз такі жінки є, інакше б туристи з країн Європи не влаштовували таких модних останнім часом секс-турів на вікенд в Україну, щоб кілька днів порозважатися з нашими легковажними жінками.

Жінка-феміністка. Жінка перестає думати про інтерес родини. Навіщо і за що битися з чоловіками, за які ще невиборені права?! Може, краще навпаки, дати можливість чоловікам відчути, що вони щось можуть зробити для нас, жінок. Відкрити двері, звільнити місце в транспорті чи ще якісь приємні дрібниці. Адже з цього все починається. Коли жінки роблять все самі, тоді чоловіки йдуть наліво. Або кудись ще, подалі від такого. Можливо, тоді б жінкам і не треба було їхати на заробітки закордон, щоб прогодувати сім'ю, чоловіки б викрутилися якось самі і вдома.

Жінка-товаришка. Тоді Олена Теліга мала на увазі трохи інше, ніж ми думаємо зараз. Тоді це був образ енергійної, різкої, позбавленої сентиментів жінки, яка і коня на скаку зупиняла. Зараз жінка-друг може бути і жіночною. Хоча на тему дружби між чоловіками і жінками можна довго дискутувати, на цьому зупинюся.

А який же ідеальний образ жінки вимальовується тепер? Думаю, що істина, як завжди, десь посередині. Це успішна красива жінка, яка встигає виховувати своїх дітей свідомими українцями, порається вдома, має улюблену роботу і приділяє увагу чоловікові, якому допомагає досягти мети і який допомагає реалізуватися їй. А ось що про це писала Олена Теліга: "Поєднання жіночости з мужністю, а коханки з товаришем, що робить з жінки правдиву людину і прив'язує до них мужчину. Вона вміє любити своїх дітей, але й виховувати їх так, щоб вони любили свою Батьківщину ще більше, як своїх батьків. ". Істинно так! Тоді нас будуть любити наші чоловіки такими, якими ми є, а не вимагати відфотошопленого ідеалу з глянцевого журналу.