Цитати "Прощавай, зброє" Ернеста Хемінгуея

- Ось що тобі судилось у цьому світі. Ти помираєш. Ти помираєш і навіть не знаєш, до чого воно все. Просто не встигаєш дізнатися. Тебе кидають у життя і кажуть тобі правила, і досить тобі хоч раз схибити, як тебе вбивають. Або вбивають просто так, ні за що, як ото Аймо. Або ж насилають на тебе сифіліс, як на Рінальді. Та зрештою все одно вбивають. Ти можеш бути певен цього. Живи собі помалу, і тебе уб'ють.

-  Коли люди привносять стільки мужності в цей світ , світ доконче має вбити їх, щоб зламати, отож звичайно і вбиває. Світ ламає кожного, а опісля багато хто ще й міцнішає на зламах. Але тих, хто не дає себе зламати, він убиває. Він убиває і дуже добрих, і дуже ніжних, і дуже хоробрих - йому однаково. А коли ти з тих, ні з тих, і ні з тих, можеш бути певен, що він уб'є і тебе, тільки не так скоро, без поспіху.

- Мене завжди бентежили слова "священний", "славний", "жертва" та ще оцей вислів "не мине марно". Ми чули їх, часом стоячи під дощем десь віддалік, так що до нас долинали самі ті слова, вигукувані щодуху, і читали на плакатах, що їх наліплювано на інші плакати, але я не бачив довкола нічого священного, а те, що називали славним, не гідне було слави, а жертви були такі самі з вигляду, як в чікагських бойнях, ото хіба що м'ясо не пускали на продаж, а закопували в землю. Багато було слів, що їх ти вже й чути не міг без огиди, і зрештою лише назви місць зберегли свою гідність.

- Та коли я вирядив їх, і зачинив за собою двері, і погасив світло, виявилося, що все воно ні до чого. То було однаково, що прощатись із статуєю/

- Я поцілував її в обоє заплющених очей... Мене анітрохи не турбувало в яку історію я встряю. Однаково це було краще, ніж щовечора ходити в дім офіцерів... Я знав, що не кохаю Кетрін Барклі, та й гадки не мав закохуватись в неї. Усе те була гра, схожа на бридж, тільки в ній ти грав не картами, а словами. Як і в бриджі, треба було прикидатись, ніби граєш на гроші чи на щось інше. І ніхто не питав, на що саме. Мене таке цілком задовольняло.