іноді просто неймовірно добре їхати в потязі 21 годину. я навчилась читати в маршрутках, потягах, автомобілях, під час поїздок на зйомки. тож іноді це навіть добре їхати майже добу, бо тоді завдяки нашій рідній Укрзалізниці встигаєш прочитати "Прощавай, зброє" Хемінгуея. Цікаво, щиро, сильно, і як про нас. із неможливістю відірватись та мурашками по спині.
"Коли люди привносять стільки мужності в цей світ, світ доконче має вбити їх, щоб зламати, отож звичайно і вбиває. Світ ламає кожного, а опісля багато хто ще й міцнішає на зламах. Але тих, хто не дає себе зламати, він убиває. Він убиває і дуже добрих, і дуже ніжних, і дуже хоробрих - йому однаково. А коли ти з тих, ні з тих, і ні з тих, можеш бути певен, що він уб'є і тебе, тільки не так скоро, без поспіху...."
Ернест Хемінгуей. "Прощавай, зброє"
вірите, вже давно зі мною такого не було, тільки завершила і знову хочеться перечитати книжку.
Немає коментарів:
Дописати коментар