ДАЙТЕ ПРОЙТИ!

ПРАГНЕННЯ МЕТЕЛИКА ДО ВОГНЮ

Ми всі приречені жучки-комарики-світлячки, які летять на світло і штовхають перед собою свій світ – гімняну кульку «Йа». Як ця гімняна куля може бути всім світом, спитаєте ви? Чи як це весь світ може стати гімняною кулею? Ми наївні і не знаємо, що світло насправді є в нас самих. Не ймете віри? Пєлєвін переконає навіть найвпертішого Хому невірного. Втім, суть книжки так просто не зрозумієш. Не кожен зможе докопатися до неї, адже вона захована майже на останніх сторінках життя комах, а дійти до кінця – справа не для слабкодухих читачів.

Переплетені одна в одну маленькі історії. Комарі, світлячки, цвіркуни, мурахи, блохи – живуть і не здогадуються, що їхні боги близько. Люди, які вирішують їхнє життя і смерть, і які самі так подібні на безпомічних комашок, які заплуталися у нерозгаданій павутині життя. Погодьтеся, чи не кожен з нас думав над такою теорією буття ще, мабуть, у дитинстві.

Іноді Пєлєвін, як справжній постмодерніст, іронізує зі своїх побратимів-постмодерністів (в тому числі і з себе): «Постмодернізм я не люблю. Мистецтво радянських вахтерів… У всьому цьому постмодернізмі нічого немає, крім хуїв і трикутників».

Книжка «Життя комах» – алегорія на людське життя, логічне продовження світоглядних позицій Пєлєвіна. Проте смаку і свіжості їй бракує, як і в екзотичних стравах з тарганів у наших східних ресторанах, приготовлених не в’єтнамцем, а кухарем-слов’янином.

автобус

замучена, зла тьотя оля їде додому в автобусі. поряд 10-річна дівчинка риється в сумці, шарудить цукерками. я усміхаюсь. раптом вона пропонує: хочете цукерку? потім, виходячи на своїй зупинці, обертається і каже мені: це за те, що ви сміялись до мене :)))

одного разу

одного разу я переглянула "Одного разу". чи то фільм такий душевний, чи так співпало з моїм внутрішнім станом, але -- мене пройняв. таке трапляється не часто. може, я не те кіно дивлюся? останній раз це сталося під час "Ночі на Землі" Джима Джармуша.


нетиповий сюжет, незавершені до кінця логічно сцени, трикрапкове завершення -- це одне.
нібито аматорська зйомка, нібито у стилістиці "догми 95" - це друге.
ну а третє - це відповіді на питання, що ж робити у цьому житті, куди йти, до чого прагнути? я б сказала, "мої вічні питання". 

ні, звичайно, ніхто не дасть відповіді на ці "вічні питання без відповіді". але,  принаймні, на 1'26" ви про них забудете.


музика, (якою знову захотілося займатися), кіно, мистецтво, театр, алкоголь, наркотики, секс, панк,  рок, рок-н-рол -- кожен вибирає свою сублімацію. головне, не сублімувати життя.

плюс один

чому, якщо немає плюс один, то всі почуття зводяться до нуля? (СіМ)



у вухах: Крихітка. Плюс один.

МОЯ НАРКОМАНСЬКА РАДІСТЬ!

нині скупилася у Літері біля площі Ринок. там у відділі розпродажу -- книжки по 11-15 гривень! всі книгомани - бігом туди!!!

понеділок

коли вранці вибігаєш з дому, ледь запхнувши сніданок і попихаючи його на бігу пальцем, щоб не вийшов назад. коли цілий день намотуєш кола, як білка. коли розставляєш всі крапки над ї. коли тобі роблять боляче. коли знайомишся з новими людьми. коли приходиш додому пізно, ледь встигнувши на останню маршрутку чи все ж на таксі. відчуваєш, як пульсує кров у твоїх жилах. і життя.

лягаєш спати з відчуттям, що ти нині виграла у марафон з життям. і завтра -- новий забіг. непередбачуваний. не знаєш, хто кого зробить. ти життя, чи життя -- тебе. 

29 лютого

ти знаєш мою адресу
вконтакті в фесбуці в житті
регулярно перевіряєш аську і жж
та твої кроки не чую
на сходах вже
я перестала страждати
й закинула вірші тобі писати
тепер п'ю капучіно
із другом твоїм
який грає бетховена на піаніно

ПОДАТКИ ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ МУЗИКАНТІВ

АВТОСТОПЕРИ - мандрівки на халяву

МАЯКОВСЬКИЙ. Письмо Татьяне Яковлевой

В поцелуе рук ли,
                 губ ли,
в дрожи тела
            близких мне
красный
       цвет
           моих республик
тоже
    должен
          пламенеть.
Я не люблю
          парижскую любовь:
любую самочку
             шелками разукрасьте,
потягиваясь, задремлю,
                      сказав -
                               тубо -
собакам
       озверевшей страсти.
Ты одна мне
           ростом вровень,
стань же рядом
              с бровью брови.
дай
   про этот
           важный вечер
рассказать
          по-человечьи.
Пять часов,
           и с этих пор
стих
    людей
         дремучий бор,
вымер
     город заселенный,
слышу лишь
          свисточный спор
поездов до Барселоны.
В черном небе
             молний поступь,
гром
    ругней
          в небесной драме, -
не гроза,
         а это
              просто
ревность двигает горами.
Глупых слов
           не верь сырью,
не пугайся
          этой тряски, -
я взнуздаю,
           я смирю
чувства
       отпрысков дворянских.
Страсти корь
            сойдет коростой,
но радость
          неиссыхаемая,
буду долго,
           буду просто
разговаривать стихами я.
Ревность,
         жены,
              слезы...
                      ну их! -
вспухнут веки,
              впору Вию.
Я не сам,
         а я
            ревную
за Советскую Россию.
Видел
     на плечах заплаты,
их
  чахотка
         лижет вздохом.
Что же,
       мы не виноваты -
ста мильонам
            было плохо.
Мы
  теперь
        к таким нежны -
спортом
       выпрямишь не многих, -
вы и нам
        в Москве нужны,
не хватает
          длинноногих.
Не тебе,
        в снега
                и в тиф
шедшей
      этими ногами,
здесь
     на ласки
             выдать их
в ужины
       нефтяниками.
Ты не думай,
            щурясь просто
из-под выпрямленных дуг.
Иди сюда,
         иди на перекресток
моих больших
            и неуклюжих рук.
Не хочешь?
          Оставайся и зимуй,
и это
     оскорбление
                 на общий счет нанижем.
Я все равно
           тебя
               когда-нибудь возьму -
одну
    или вдвоем с Парижем. 

ЛИЛИЧКА!

    

    Вместо письма

    

    Дым табачный воздух выел.

    Комната -

    глава в крученыховском аде.

    Вспомни -

    за этим окном                              

    впервые

    руки твои, исступленный, гладил.

    Сегодня сидишь вот,

    сердце в железе.

    День еще -

    выгонишь,

    можешь быть, изругав.

    В мутной передней долго не влезет

    сломанная дрожью рука в рукав.

    Выбегу,

    тело в улицу брошу я.

    Дикий,

    обезумлюсь,

    отчаяньем иссечась.

    Не надо этого,

    дорогая,

    хорошая,

    дай простимся сейчас.

    Все равно

    любовь моя -

    тяжкая гиря ведь -

    висит на тебе,

    куда ни бежала б.

    Дай в последнем крике выреветь

    горечь обиженных жалоб.

    Если быка трудом уморят -

    он уйдет,

    разляжется в холодных водах.

    Кроме любви твоей,

    мне

    нету моря,

    а у любви твоей и плачем не вымолишь отдых.

    Захочет покоя уставший слон -

    царственный ляжет в опожаренном песке.

    Кроме любви твоей,

    мне

    нету солнца,

    а я и не знаю, где ты и с кем.

    Если б так поэта измучила,

    он

    любимую на деньги б и славу выменял,

    а мне

    ни один не радостен звон,

    кроме звона твоего любимого имени.

    И в пролет не брошусь,

    и не выпью яда,

    и курок не смогу над виском нажать.

    Надо мною,

    кроме твоего взгляда,

    не властно лезвие ни одного ножа.

    Завтра забудешь,

    что тебя короновал,

    что душу цветущую любовью выжег,

    и суетных дней взметенный карнавал

    растреплет страницы моих книжек...

    Слов моих сухие листья ли

    заставят остановиться,

    жадно дыша?

    

    Дай хоть

    последней нежностью выстелить

    твой уходящий шаг. 

насильство в сім"ї

КОЛЕКЦІОНЕР ПРАСОК