неділя, 28 березня 2010 р.

Наслідування

Роман Скрипін є одним з небагатьох журналістів-сучасників в Україні, на яких варто орієнтуватися. Можна ще назвати Євгена Сверстюка, Ларису Івшину, Рахманіна, Юлію Мостову. Слідкую за роботою  Скрипіна ще з часів передпомаранчевих, пригадую, як тоді журналісти "5 каналу" чи не вперше почали протестувати проти темників, цензури, оголосили голодування. А на хвилі Помаранчевої революції практично всі журналісти "5 каналу" стали героями для українців.

Принциповий журналіст, перший медіа-кілер, незручний журналіст  -- хіба це вже не епітети визнання? Мені дуже подобається як Скрипін ставить питання політикам, логічно, по темі, ті, які турбують нас з вами, а не ті, які б хотіли почути можновладці.  І далі дотискає до посиніння))) 

На днях трапився інцидент з Валідом Арфушем у програмі Романа Скрипіна "Правда" на ТВІ. Не розумію чому, адже журналіст поставив цілком просте логічне питання.

Подивитись уривок з програми можна тут.

Хто хоче їсти після перегляду ТБ?)) "Телятина" -- незвичний  новий проект "Телекритики" та продакшнкомпанії  PX Production. Автор ідеї та ведучий Сергій Неретін (і ще ведучий мого улюбленого "Кіно.ua" на "1 національному"). Роман Скрипін серйозно і не дуже розповідає про  свою роботу, просування по службі, місійність журналістики.

Подивитись "Телятину" з Романом Скрипіним можна тут і там.

середа, 24 березня 2010 р.

"Аліса" -- моя країна див

   На "Алісу в країні Див" я очікувала з нетерпінням. Книжка Льюїса Керрола справила на мене неабияке враження. Проте фільм, як заведено, був трохи іншим, не зовсім керролівським. Картина вийшла дуже яскравою та колоритною. Події розгортаються через кільканадцять років, коли Аліса вже доросла. Перед нею  постає вибір -- жити по-дорослому чи залишитися дитиною і не зрадити собі, своїм мріям? Як на мене, відповідь на це питання і шукає цілий фільм Аліса. До речі, зіграла її 19-річна Міа Васіковська, досить переконливо виглядає її мрійливість, неуважність та спротив проти суспільного "так треба" . Принаймні, пригадуючи, хто б зі знаменитостей міг зіграти цю роль, я дійшла висновку, що Міа підходить і за віком, і за втіленням.
  
  Джонні Деппа я чомусь уявляла в негативній ролі (наприклад, чорного Валета), та Капелюшник мене не розчарував. Його дивакуватість, відвага та навіть романтичність зачепили, думаю, не лише мене. До того ж, признаюсь, я навіть очікувала у фіналі стрічки (стереотипне мислення про Голлівуд) поцілунок Аліси та Капелюшника. Та, на щастя, Бог милував.  А танок "Брики-дрики" Божевільного Капелюшника дуже потішив.

  Надзвичайно реалістично-емоційно зіграла Хелена Бонем Картер злу Чорну Королеву, придворні якої брешуть. Біла ж Королева своєю манірністю та вишуканістю викликала добрі  усмішки. А війна між  Червоною та Білою Королевами в режисурі Тіма Бартона стає не просто боротьбою добра та зла, а майже простистоянням опозиціонерів до влади.

  Також дотепними є образи братів-пустунів Крутя-Вертя та Вертя-Крутя, яких переклали галицькою говіркою. Чеширський кіт з'являвся несподівано і промуркотівши своєю посмішкою слова, хитро зникав в моменти небезпеки. Насправді від україномовного перекладу я отримала неймовірну насолоду! У фільмі здивували цікавою, дещо призабутою лексикою : "Ой леле! Лелечко! Викаблучно!..". Тепер буду вживати і собі.

  Отож, де ж ця країна Див? Вона в мені, розуміє Аліса і йде до своєї мрії. А для нас головне не загубити дива в собі.
 
                                       А подивитися саундтрек до фільму можна  тут

вівторок, 23 березня 2010 р.

ЩО Ж, АВТОРУЧКА -- ЦЕ НЕ ШАБЛЯ ІЗ ПІХОВ!

Ліна Костенко повертається. ЇЇ вірші надихають писати нові вірші. Вчора відбулася презентація нового видання "Берестечка", а на днях вона відсвяткувала свій 80-літній ювілей. Сумно, якщо чесно, хочеться, щоб такі люди жили довго, бо в нас їх небагато. Але пані Костенко показує чудову форму як фізичну, так і творчу. Відвідує Чорнобиль, багато пише, редагує надзвичайно прискіпливо свої твори, чого нам варто в неї повчитися. Просто дивує, де береться стільки енергії в цій жінці?

А ще я з нетерпінням очікую на новий прозовий роман "Записки українського самашедшево"!!! Ну дуже вже хочеться почитати, зважаючи на те, що рукопис А-ба-ба-га-ла-ма-га має вже давненько. 


Далі красномовніше скажуть лише вірші. Ліни Костенко, звичайно.

Спинюся я                                                                                                                        
і довго буду слухать, як бродить серпень по землі моїй.
Ще над Дніпром клубочиться задуха,
і пахне степом сизий деревій.
Та верби похилилися додолу,
червоні ружі зблідли на виду,
бо вже погналось перекотиполе
за літом - по гарячому сліду.

Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон.
гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.

Біль єдиної зброї
   ................................Слово, моя ти єдиная зброє,
   ................................Ми не повинні загинуть обоє.
   ......................................................Леся Українка
  
  
   Півні кричать у мегафони мальв —
   аж деренчить полив’яний світанок…
   Мій рідний краю,
   зроду ти не мав
   нейтральних барв, тих прісних пуританок.
  
   Червоне й чорне кредо рукава.
   Пшеничний принцип сонячного степу.  
   Такі густі смарагдові слова
   жили в тобі і вибухали з тебе.
  
   Слова росли із ґрунту, мов жита.
   Добірним зерном колосилась мова.
   Вона як хліб. Вона мені свята.
   І кров’ю предків тяжко пурпурова.
  
   А хтось по ній прокопував рови.
   Топтав, ганьбив нам поле найдорожче.
   І сниться сон: пасуться корови —
   сім тучних, але більше тощих.
  
   Скубуть озиме, нищать ярину,
   ще й гидять, гудять, ратицями крешуть.
   Трагічна мово! Вже тобі труну
   не тільки вороги, а й діти власні тешуть.
  
   Безсмертна мово! Ти смієшься гірко.
   Ти ж в тій труні й не вмістишся, до речі.
   Вони ж дурні, вони ж знімали мірку
   з твоїх принижень — не з твоєї величі!
  
   Твій дух не став приниженим і плюсклим,
   хоч слала доля чорні килими
   то од Вілюйська до Холуйська,
   то з Києва до Колими.
  
   З усіх трибун — аж дим над демагогом.
   Усі беруть в основу ленінізм.
   Адже ніхто так не клянеться богом,
   як сам диявол — той же шовінізм.
  
   Як ти зжилася з тугою чаїною!
   Як часто лицемірив твій Парнас!..
   Шматок землі,
   ти звешся Україною.
   Ти був до нас. Ти будеш після нас.
  
   Мій предковічний,
   мій умитий росами,
   космічний,
   вічний,
   зоряний, барвінковий…
   Коли ти навіть звався — Малоросія,
   твоя поетеса була Українкою!

Що ж, авторучка — це не шабля із піхов.     
Ворожа кров не бризне з-під пера.             
І лиє дощ. І гетьман не приїхав.
Неслушний час. І все-таки пора.

Пора, пора!
Живеться, як на Етні.
Ганьбу віків лиш магма відпере.
Це лиш слова. Зате вони безсмертні.
Вгамуйте лють. Їх куля не бере.

 В кого авторучка, в кого клавіатура, 
головне, щоб мета була одна, благородна!

неділя, 14 березня 2010 р.

ЗНАННЯ -- ДОРОГА ДО НЕЩАСТЯ?..


За вікном сніжить все більше. Лапаті сніжинки, які швидко розтануть, все ж реальніші за примарну весну. Діти, котрі бавляться в снігу і ліплять щось подібне на сніговика, реагують на завірюху, підстрибуючи та качаючись в кучугурах. Дорослі починають бігти, щоб чимскоріше сховатись в під'їздах своїх будинків...

Помічаю, що люди, котрі менше знають, менше вчились (чи взагалі закінчили тільки школу), нічого не читають, є часто щасливі за тих, котрих мучить знання. Коли твоя свідомість незаймана, то можна легко створити свою концепцію щастя і ще легше в неї повірити.
І тебе не мучать ніякі сумніви. Просто жити. Працювати. Виховувати дітей. Або як мій сусід в селі, дядько Петро, йому вже за 70. Він весь час щось майструє -- то двері робить, то вікна, то ще щось лагодить, а чи не кожен його день починається з насвистування мелодій, так він виявляє свій хороший настрій і щастя.

А ще щасливіші діти, котрі вміють дивуватися і радіти цьому світові. Адже ЦЕЙ світ для нас один!

субота, 13 березня 2010 р.

90-60-90 або Якими нас прагнете?



Сучасна доба диктує новий стиль. У всьому. Стосунках теж. Ідеал жінки, який був півстоліття тому, аж ніяк не підходить сьогодні. Тому, коли моя бабця питає мене, коли ж я збираюся заміж, то навіть не знаю, як їй пояснити, що я хочу.

Та все ж, а яким жінкам тепер надають перевагу чоловіки? 90-60-90? Білявим, чорнявим чи руденьким? Думаю, що таке можуть дослідити і глянцеві журнали. А я хочу дізнатися, що ж саме, характер, поведінка, розум чи відсутність його приваблює в нас чоловіків!

Олена Теліга 75 років тому побачила декілька типів жінок. Серед своїх сучасниць вона виділяє жінку-рабиню, жінку-вамп, жінку-товаришку, жінку-феміністку і жінку-вакханку. Можна сказати, що в психологічному плані тип жінок за стільки років в нас не змінився.

Жінка-рабиня
все життя присвячує себе чоловікові і дітям, пише Теліга. Така жінка не допомагає розвиватися своєму чоловікові, а навпаки стримує його, щоб він був тільки біля неї. Але чи може така жінка, обмежена у своєму світі, зосереджена тільки на своїй родині і на збереженню домашнього огнища, виховати дітей, які були б корисні Україні?

В українських селах дуже швидко одружуються. А чим ще зайнятися дівчатам в селі, коли немає роботи, розваг, зацікавлень теж небагато. Молодші шлюби, ніж в нас, хіба що в Індії та Нігерії ( http://www.volyn.com.ua/?rub=30&article=1&arch=614 ). А от дітьми в селах, чи то за бараком часу через постійну працю на полях, чи то через радянське минуле, не займаються і особливо не виховують. Молоді мами пильнують хіба того, щоб їхні діти були ситі та вдягнуті. А хіба мізки не потрібні нашій країні, щоб вилізти з цього політично-економічно-духовного болота?

Про жінку-вамп і жінку-коханку Олена Теліга каже, що вони "являються лише джерелом хвилевої насолоди й увигіднення життя в найпримітивнішому розумінні того слова." І зараз такі жінки є, інакше б туристи з країн Європи не влаштовували таких модних останнім часом секс-турів на вікенд в Україну, щоб кілька днів порозважатися з нашими легковажними жінками.

Жінка-феміністка
. Жінка перестає думати про інтерес родини. Навіщо і за що битися з чоловіками, за які ще невиборені права?! Може, краще навпаки, дати можливість чоловікам відчути, що вони щось можуть зробити для нас, жінок. Відкрити двері, звільнити місце в транспорті чи ще якісь приємні дрібниці. Адже з цього все починається. Коли жінки роблять все самі, тоді чоловіки йдуть наліво. Або кудись ще, подалі від такого. Можливо, тоді б жінкам і не треба було їхати на заробітки закордон, щоб прогодувати сім'ю, чоловіки б викрутилися якось самі і вдома.

Жінка-товаришка.
Тоді Олена Теліга мала на увазі трохи інше, ніж ми думаємо зараз. Тоді це був образ енергійної, різкої, позбавленої сентиментів жінки, яка і коня на скаку зупиняла. Зараз жінка-друг може бути і жіночною. Хоча на тему дружби між чоловіками і жінками можна довго дискутувати, на цьому зупинюся.

А який же ідеальний образ жінки вимальовується тепер? Думаю, що істина, як завжди, десь посередині. Це успішна красива жінка, яка встигає виховувати своїх дітей свідомими українцями, порається вдома, має улюблену роботу і приділяє увагу чоловікові, якому допомагає досягти мети і який допомагає реалізуватися їй. А ось що про це писала Олена Теліга: "Поєднання жіночости з мужністю, а коханки з товаришем, що робить з жінки правдиву людину і прив'язує до них мужчину. Вона вміє любити своїх дітей, але й виховувати їх так, щоб вони любили свою Батьківщину ще більше, як своїх батьків. ". Істинно так! Тоді нас будуть любити наші чоловіки такими, якими ми є, а не вимагати відфотошопленого ідеалу з глянцевого журналу.

середа, 10 березня 2010 р.

Свято для ... чоловіків

Оце зрозуміла недавно навіщо і для чого придумали 8 березня!
Нє, не Рузя і Кляра. Чоловіки! Для себе коханих. Перших святкувальників я помітила ще в суботу. Чувак йшов з одненькою квіточкою в руці зигзагами. Інший мужчинка вийшов з магазину мені назустріч, в одній руці пляшка вина, в другій -- чорний "Г'юго Босс", з якого виглядають запхані догори дригом квіти!)))

А сьогодні День нашого Великого Справжнього Чоловіка!!! Закінчу його цитатою:
"КОХАЙТЕСЯ, ЧОРНОБРИВІ!.." -- далі ви знаєте самі.

пʼятниця, 5 березня 2010 р.

БАБУСЯ


Сьогодні зранку переходила вулицю, аж дивлюся -- бабця хоче переходити, але боїться. Я відразу її впізнала, переводила її раніше, коли був сніг і дуже слизько. Бабця подякувала, я пішла далі. Але раптом згадую, що дещо забула купити в крамниці. Вертаюся, знов переходжу вулицю і раптом помічаю, що бабця йде за мною... Я сповільнюю крок, і ми переходимо разом)))

Вчора ходила на фестиваль скандинавських короткометражок. Було файно! На останок показали фільм "Бабуся". В цьому фільмі внучка приїжджала на канікули до своєї бабці, яка поводила себе дуже жвавою і дивною, завжди носила в пам'ять по дідусеві його капелюх. Бабця дуже боялася потрапити в будинок перестарілих, де помер її дідо. Старій і малій разом було дуже весело.
Та ідилію зруйнувала мама, яка несподівано повернулася в село. Бабця якраз сиділа на даху і вивішувала прапор з нагоди приїзду внучки. Так бабця потрапила в дім перестарілих.
Та мала не могла витримати, що батьки відправили бабу у в'язницю (саме такий образ сформувала про будинок старих її бабця). Тому вирушила стопом до бабці в дім перестарілих. Внучка вдяглася як у в'язницю, а натрапила на бабцю, яка розважала стареньких піснями і танцями.
Далі приїхали батьки малої, воз'єднання сім'ї, хепі енд.

Непедагогічна педагогічка

Є в нас цікавий предмет в університеті -- педагогіка. І є ще цікавіша викладачка -- педагогічка. Цим би в розповіді про неї можна було б і обмежитись, але сьогодні вона нас вразила. Писали ми тести (10 хв), хто не здає вчасно, того роботи вона пригрозила вже не брати. Але приносить трошки пізніше наша однокурсниця. Педагогічка бере її роботу і рве на шматочки!!! (Перший клас друга чверть мені згадалася, коли таке виробляла наша перша вчителька, коли хтось писав некаліграфічно). Однокурсниця нічого не каже і сідає за парту. Студенти починають обурюватися.
Такі методи в неї не просто так, адже вона займається проектом інклюзивної освіти, тобто працює з дітьми даунами, з хворобою Альцгеймера, аутистами... З нормальними людьми їй важко працювати.
Я кажу однокурсницям, котрі сидять поряд зі мною, встати і вийти. Вони хочуть, але бояться.

Виходимо ми тільки троє під погрози про нездачу заліку. Ха-ха, боятися на 5 курсі вже просто немає кого. Хоч би і хтілося))))

вівторок, 2 березня 2010 р.

Мій перший раз


Оце недавно пережила ТАКЕЕЕЕЕ!!!!!!! Важко описати... мене так і переповнюють емоції! Насправді це неймовірно!!! А я думала, що буде нудно.
Купа народу, переважно чоловіки, (плюс ще зо три десятки роздягнених хлопців), які кричать, співають, притупують, махають шарфами... Це такий футбол!!!
А я ще спочатку не хотіла йти. Наші "Карпати" грали з харківським "Металістом". Наші славно перемогли 2:1 ! Що тоді витворяли наші бандерштатівці -- кричали "Слава Україні!", "Слава нації!", "Карпати вперед!", разом притупували, підіймали синхронно шарфи, влаштували фаєр-шоу!!!!
"Харковчанє", яких з самого початку оточила міліція, теж кричали, правда, російською. Тільки майже наприкінці матчу гості додумалися гукати "Львів!", "Слава Україні!" та НАВІТЬ "Слава нації!". Все-таки і футбол формує націю!

Повернення в "реальність"

ХЕЛОВ ЕВРІ БАДІ!!!!!
Тепер я буду тут часто. За недавній час зі мною сталося багато чого цікавого, про шо я хочу розповісти. А ше хочу перевірити твердження, що журналістика здатна змінити світ. Побачимо, чи зміниться світ, принаймні, навколо мене. Отож пишіть тут, буду рада. Критиці теж.