письменник, наркоман, гомосексуаліст, фермер, який вирощує бавовну і маріхуану, збоченець, вбивця.
признаюсь, я отримала чи не однакову насолоду, прочитавши роман "Джанкі" та біографію Вільяма Берроуза. та ні, біографія мені засмакувала більше. ошелешила. збентежила. збила з пантелику.
ну як вам таке: письменник вживає наркотики, вбиває свою дружину, спить з малолітніми хлопчиками, за ним ганяються копи -- проте він завжди виходить сухим із води. та ще й пише про все це романи. автобіографічні. ні каплі не приховуючи. не домислюючи.
в "Джанкі" Берроуз не намагається пояснити свій вибір. він просто описує своє життя. життя у пошуках джанка. Адже "джанк заповнює собою пустоти."
Дитинство, заможня родина батьків, навчання, бездіяльність, нудьга... ДЖАНК!
підробітки, дрібні крадіжки, робота пушером, затримання копами. і тут бац, всередині книжки з'являється дружина. яка наймає адвоката та влаштовує лікування. тимчасова зав"язка. алкоголізм. секс з чоловіками. знову на голці...
і все описано з простотою, беземоційно,спокійно нібито про звичайного селянина і кріпацтво. книжка, звичайно ж, не так чіпляє, як "Реквієм за мрією" чи "На голці". одначе, можна вхопити суть життя наркомана. який, крім джанку, більше нічого не потребує і не хоче. все інше -- побічні дії.
Ось тобі початок:
ВідповістиВидалитиПисати рецензію на «Джанкі» Берроуза – все рівно, що покурити котячу м’яту замість марихуани. Рецензувати Берроуза означає спустися з небес на землю. Взагалі, я ненавиджу писати рецензії. Але сьогодні в мене гарний настрій. Ба більше: я дочитала книгу.
дотепно))
Видалити