Політична реклама набридла всім. Думаю, і самим рекламодавцям теж. Ніякої різноманітності, що навіює тугу за улюбленим роликом прального порошку чи пива. На кожному кроці в містах та селах висять агітки, біг-морди, сіті-лайти, банери з політичними закликами. Діти та дорослі, що роздають листівки та носять футболки з обличчями лідерів, є самі живою рекламою… Чи не занадто це все?
Тимошенко щиро дивиться у очі, Литвин, як найдобріший політик посміхається з екрану, Янукович впевнено йде до мети, НУНС, ну, тут політиків до кольору і вибору, від співаків до міністрів. Навіть Святослав Вакарчук, покинувши музику та групу, їздить по університетах з агітацією. Чогось згадується Шевченкове «Жінки навіть з рогачами пішли в політики…ой, гайдамаки»…
До речі, про жінок та нешаблонність. Іноді політтехнологи дивують виборців новими піар-засобами. Юля не тільки «косу носить», тепер про неї співають пісні та порівнюють з Україною. Чи то, пак, Україну з Юлею? Та Бог його зна’, що то твориться в тій політиці!
І музиканту Шону Карру не дають спокою. Написав пісню, зняв кліп, зробив презентацію, а журналісти тільки про знамениту тещу розпитують. Цікавляться чи це не прихована реклама для молоді. Бідний Шон ніяк не може зрозуміти української політики. Так недовго і комплекс неповноцінності може з’явитись.
А от Віктор Федорович піариться однаково. Імпозантного та впевненого, усміхненого та успішного його всюди зустрічають хлібом-сіллю та скандують ім’я, ощасливлені самою присутністю кумира виборці. Дивно, але тоді в людей чомусь віднімає пам’ять, вони не питають ідола, чому в них такі маленькі зарплати та пенсії, стипендії та соціальні виплати. Ніхто не згадує кримінального минулого та «професора».
А найексцентричніша реклама в Партії Вільних Демократів. Та особисто в мене виникло почуття образи. Якщо вони так зневажливо називають своїх колег-політиків, то як же вони називають нас, виборців? Та і хто повірить в обіцянки добре відомих, навіть простим людям, олігархам?
Дивлячись рекламу Литвина, виникає тільки одне питання, хто є в Блоці Литвина, крім самого Литвина?
Але в нашій країні, на щастя, свобода слова та вибору. А от ВО «Свобода» Олега Тягнибока йде у парламент сама. Мало реклами по телебаченню, по радіо, у пресі. І як результат, соціологи не прогнозують перемоги.
Та хто зараз вірить соціологам та політпартіям, крім них самих? Народ насправді розумніший, ніж думають про них політики.
Та партій в бюлетені двадцять одна, а потужна політична реклама є тільки у чотирьох-п’яти з них. Та й та не вельми цікава та оригінальна. Можливо, рекламісти не дуже стараються, чи, швидше за все, самі політики не вельми цим переймаються. Бо ж тільки на 0,5% виборців вона впливає. Тому найкраща реклама – це виступи самих політиків перед народом.
Такого напливу у селах не було давно. Політики першого ешелону розповідають у тісних, напіврозвалених клубах та будинках культури про «щасливе та світле » майбутнє. І тут вони схожі один на одного, чи то помаранчеві, чи сердечкові, чи біло-блакитні, чи зелені, чи червоні.
Під час передвиборчої кампанії я почала колекціонувати політичні майки. Зараз їх у мене чотири, вони різного кольору та різних політичних партій. А я досі не знаю, яку ж вдягати. І чи варто носити взагалі. Добре, що можна зробити хоч такий вибір. На парламентських виборах його насправді немає.
Немає коментарів:
Дописати коментар