понеділок, 24 грудня 2007 р.

На західному фронті без змін, а на східному..?

Країни Балтики зацікавлені в розширенні НАТО на схід.
Балтійські ЗМІ часто зачіпають тему НАТО та Росії: Росія проти впливу НАТО на політику Латвії, Литви та Естонії, Росія проти перенесення пам’ятника радянському солдату, Росія проти утиску росіян ...
Так, проблеми в нас явно схожі.
Що суттєво відрізняє українців від естонців чи литовців, це те, що більшість хотіли вступити в НАТО. В них немає ріки, що ділить один народ на два табори. І політиків, які задля власних інтересів розділяють рідну країну.
Помінялись обличчя верховенців і прийшли нові політики. Для молодої людини, яка практично не пам’ятає радянського світу і протистояння США – СРСР насправді Північно-Атлантичний Альянс не викликає почуття огиди та недовіри. Багато простих балтійців вважають, що НАТО -- це своєрідний захист. “Холодна війна” вже в історії, але кожна думаюча людина розуміє, що коли ти не в НАТО, то опиняєшся під Росією.
Важливу роль в просуванні країн Балтики на Захід зіграла преса та інші ЗМІ. Прості громадяни цих країн ознайомились, що таке НАТО та що воно з собою приносить. Звичайно, в пресі тривали дискусії та розглядались різні можливості та привілеї з таким кроком країни. Але жодна партія, газета, борючись за право очолити погляди більшості людей, не спекулювала на поділі на пронатовську та антинатовську частину країни. Згуртованість народу та політиків дало позитивні результати – країни були готові до вступу.
Важливо, що народ підтримує владу, яка підтримує НАТО. Саме тому на останніх виборах в Естонії перемогла Партія реформ, яка, створивши коаліцію, продовжує курс на Захід. Та це не означає, що противників європейського напрямку немає. У країнах Балтії, як і в Україні, багато росіян. А це не може не впливати хоча б на внутрішню політику. В пресі та інших ЗМІ постійно тривають дискусії стосовно НАТО та деяких кроків влади.
Наприклад деякі проросійські газети в Естонії висловлюють стурбованість у ставленні до росіян.
Багато естонців вважають, що у всіх їхніх бідах винні росіяни. Газета “DELFI” за 24 липня 2007 року пише, що навряд чи з росіянами в країні зникне бідність та нерівність:
„В магазині, ресторані, інших громадських закладах вас не обслужать, якщо ви розмовляєте російською”. І те, що влада перенесла пам’ятник радянському солдату з центра міста, газета вважає давніми порахунками з росіянами в Естонії. Мовляв, прийшов час реваншу. В матеріалі „ Бережіть росіян”, автор ностальгійно пригадує часи Радянського Союзу та жалкує, що тепер Естонія та Росія окремо, „у кожного своя пісочниця”:
„Після вступу Естонії в ЄС та НАТО країна втратила цілі, а економіка почала бурхливо розвиватись, держбюджет напух від грошей, і з’явилась можливість ділити великі, за місцевими мірками , фінанси. Із життя держави пішла політика...” („DELFI” 7 травня 2007р.)
А газета “Вісті тижня день за днем” ( 14 травня 2007р.) розмірковує, що антиросійські настрої досягли піку: “Якщо ти цікавишся Росією, то наші органи безпеки зацікавляться тобою. Добре знати Росію – це в нас муве тон. Якщо сусід не симпатичний, то треба знайти чи підхід до нього, чи управу на нього. Управа одна – ЄС і НАТО.”
На фоні цього заяви Москви щодо утисків росіян в Естонії та протест проти перенесення пам’ятника радянському солдату, викликають обурення і у простого естонця, і в урядовця. Видання „DELFI” (15 травня 2007 р.) пише, що „солідарні з Естонією ЄС та Північно-Атлантичний Альянс викликали у Росії яростное возмущение. Російські ЗМІ оголосили про підтримку Заходу щодо переносу пам’ятника... До того ж , російські дипломати вимагають вибачень від Естонії, не пояснивши за що саме...” Звичайно, що відповідь не забарилась, естонці заявили про втручання Росії у їхні внутрішні справи.
НАТО ж, особливо Німеччина, висловлює стривоженість цією ситуацією. МЗС Німеччини висловило думку, що Естонія почала заважати Євросоюзу в спілкуванні з Росією, і що НАТО зацікавлене в цьому діалозі.
„Не виключено, -- пише газета „DELFI”, 24 липня 2007, -- що Європейський Союз може повернутись до нас спиною. Великі держави можуть почати проводити самостійну політику щодо Росії, не рахуючись з Естонією.”
Газета „Вісті тижня день за днем”, 14 травня 2007р.: „Естонія краще б виглядала в очах західних партнерів, якщо б, нарешті, втілювала план переходу на евро, довела до ладу східний кордон, реформувала армію, приділяла більше уваги професійним солдатам, а не боролась з бронзовими, дестабілізуючи ситуацію на кордоні ЄС та НАТО... Так, зараз ЄС та НАТО підтримують Естонію тому, що зовнішня єдність на першому місці. Та навряд чи з членом, який дає противнику зброю проти себе, рахуватимуться всередині організації.”
Журналісти цікавляться, як поводитиме себе ЄС та НАТО, якщо Росія здійснить агресію стосовно країн Балтики. Звичайно, що дипломати не можуть однозначно відповісти на досить провокативні питання акул пера.
Видання „MAALEHT” 16 липня 2007 р. пише, що екс-міністр культури Естонії на званій вечері намагався вирвати у члена Европейської комісії Мартина Бакнгеманна відповідь на питання, чи захистить Захід Естонію у випадку війни з Росією. Відповідь була такою: „Якщо Росія вирішить завоювати Естонію, а Захід захищатиме Естонію до кінця, життя на її території припиниться в будь-якому випадку.” Редактор радіо Сійма Каллас намагався отримати від Кадри Лійги, директора Міжнародного центру оборонних досліджень, відповідь на питання, зреагує НАТО відразу, якщо Естонію атакує, наприклад, повітряний десант псковської дивізії: „ І коли С. Даллас не відповів з очікуваною рішучістю, редактор перервав інтерв’ю зверненням до співвітчизників: „Тримайтесь!” Ніби в нас насправді вже війна.”
Професор Таллінського університету Маті Хінт пише: „Боюсь, що слова Сійма Калласа відповідають дійсності, боюсь, що і подібні політичні мрійники частково впливають на політику Естонії та політичну риторику ЗМІ.”
Латвія підтримує Україну та Грузію у вступі в НАТО, бо ж спільна історія та розуміння ситуації в цих країнах, дає переваги у співпраці зі старими країнами-членами НАТО. Росія ж всіляко намагається перешкодити цьому та ніяк не хоче звільнення цих країн з-під впливу.
Латвія всередині Північно-Атлантичного Пакту хоч з воєнної точки близька до нуля, але з політичної навіть дуже корисна. Про це розмірковує литовське видання „Вісті сьогодні” у статті „Крізь призму страху”, 20 серпня 2007 р.: „Вступ нових держав Східної Європи в НАТО зрівноважило розподіл сил в альянсі між США та тими країнами, в яких свій погляд на НАТО. Тобто „старою Европою”, на протиріччях якої з США намагалась – не без успіху – грати Москва.” І далі про політичний курс державного секретаря Міністерства оборони Е. Рінкевичса, який „останні 10 років нав’язує його військовим Латвії, внаслідок чого наша армія перетворилась зі захисників рідної країни в збіговисько професійних ландскнехтів, які готові воювати за чужі ідеї та нафту.”
Натомість литовська преса пише про енергетичну залежність від Росії. Газета "Atgimimas" за 3 квітня 2007 р. в матеріалі з красномовною назвою „І знову в одному ліжку з Росією” висуває гіпотезу про те, що Москва через вплив на нових членів, може шантажувати і Європейський Союз, в котрий, можливо, ніколи і не ввійде. Інше литовське видання „VERSLO ZINIOS” (20 лютого 2007р.) також говорить про „енергетичну зброю” Росії для досягнення своїх політичних цілей.
Видання „VALSTYBE” 14 травня 2007р. задало доволі цікаве питання, чому Вільнюс так зацікавлений у просуванні далеких Києва та Тбілісі у Европейське співтовариство, а мілітаризацію сусідньої Калінінградської області РФ не розглядає, як важливу проблему для себе. Та й сама Европа наробила помилок, провадивши провокаційний діалог з Росією щодо Калінінграду.
Україна ж, маючи підтримку балтійських держав разом з офіційною Варшавою, досі навіть не вирішила, а чи потрібно вступати в НАТО.
„Важливо, щоб українські політики розуміли, - пише „Дзеркало тижня” N 27(656) 14 липня 2007р., -- ніхто не прийме країну в НАТО тільки тому, що вона займає стратегічне положення. Для отримання запрошення до альянсу необхідно провести реформи у сфері політики та економіки. Адже НАТО — це насамперед альянс країн, які дотримуються спільних цінностей, що базуються на принципах демократії, свободи особи та верховенства права. А вже потім — організація з військовим складником.”
Відповідаючи на запитання про низьку підтримку українським населенням можливого членства України в цій організації, генсек НАТО Я.Схеффер зазначив, що не має наміру вступати у внутрішню дискусію України. «НАТО — не мийний засіб, і я не збираюся продавати НАТО Україні. Ви не продаєте НАТО — ви пояснюєте, що таке НАТО.”
Головною умовою для вступу є функціональна армія. Для Естонії, маленької країни з малочисельною армією, модернізувати та привести армію до нормального європейського рівня все ж таки набагато легше, ніж мільйонну українську та ще з такими генералами, що не відрізнять пасажирського літака від навчальної цілі.
Доки НАТО та країни Балтики будуть зацікавлені одне в одному, на західному фронті буде без змін. А на східному ... це вже як Бог дасть.

СКІЛЬКИ ПОЛІТИКА НЕ ГОДУЙ...

Політична реклама набридла всім. Думаю, і самим рекламодавцям теж. Ніякої різноманітності, що навіює тугу за улюбленим роликом прального порошку чи пива. На кожному кроці в містах та селах висять агітки, біг-морди, сіті-лайти, банери з політичними закликами. Діти та дорослі, що роздають листівки та носять футболки з обличчями лідерів, є самі живою рекламою… Чи не занадто це все?
Тимошенко щиро дивиться у очі, Литвин, як найдобріший політик посміхається з екрану, Янукович впевнено йде до мети, НУНС, ну, тут політиків до кольору і вибору, від співаків до міністрів. Навіть Святослав Вакарчук, покинувши музику та групу, їздить по університетах з агітацією. Чогось згадується Шевченкове «Жінки навіть з рогачами пішли в політики…ой, гайдамаки»…
До речі, про жінок та нешаблонність. Іноді політтехнологи дивують виборців новими піар-засобами. Юля не тільки «косу носить», тепер про неї співають пісні та порівнюють з Україною. Чи то, пак, Україну з Юлею? Та Бог його зна’, що то твориться в тій політиці!
І музиканту Шону Карру не дають спокою. Написав пісню, зняв кліп, зробив презентацію, а журналісти тільки про знамениту тещу розпитують. Цікавляться чи це не прихована реклама для молоді. Бідний Шон ніяк не може зрозуміти української політики. Так недовго і комплекс неповноцінності може з’явитись.
А от Віктор Федорович піариться однаково. Імпозантного та впевненого, усміхненого та успішного його всюди зустрічають хлібом-сіллю та скандують ім’я, ощасливлені самою присутністю кумира виборці. Дивно, але тоді в людей чомусь віднімає пам’ять, вони не питають ідола, чому в них такі маленькі зарплати та пенсії, стипендії та соціальні виплати. Ніхто не згадує кримінального минулого та «професора».
А найексцентричніша реклама в Партії Вільних Демократів. Та особисто в мене виникло почуття образи. Якщо вони так зневажливо називають своїх колег-політиків, то як же вони називають нас, виборців? Та і хто повірить в обіцянки добре відомих, навіть простим людям, олігархам?
Дивлячись рекламу Литвина, виникає тільки одне питання, хто є в Блоці Литвина, крім самого Литвина?
Але в нашій країні, на щастя, свобода слова та вибору. А от ВО «Свобода» Олега Тягнибока йде у парламент сама. Мало реклами по телебаченню, по радіо, у пресі. І як результат, соціологи не прогнозують перемоги.
Та хто зараз вірить соціологам та політпартіям, крім них самих? Народ насправді розумніший, ніж думають про них політики.
Та партій в бюлетені двадцять одна, а потужна політична реклама є тільки у чотирьох-п’яти з них. Та й та не вельми цікава та оригінальна. Можливо, рекламісти не дуже стараються, чи, швидше за все, самі політики не вельми цим переймаються. Бо ж тільки на 0,5% виборців вона впливає. Тому найкраща реклама – це виступи самих політиків перед народом.
Такого напливу у селах не було давно. Політики першого ешелону розповідають у тісних, напіврозвалених клубах та будинках культури про «щасливе та світле » майбутнє. І тут вони схожі один на одного, чи то помаранчеві, чи сердечкові, чи біло-блакитні, чи зелені, чи червоні.
Під час передвиборчої кампанії я почала колекціонувати політичні майки. Зараз їх у мене чотири, вони різного кольору та різних політичних партій. А я досі не знаю, яку ж вдягати. І чи варто носити взагалі. Добре, що можна зробити хоч такий вибір. На парламентських виборах його насправді немає.

ЧИ СОН ЦЕ?..

Психологи стверджують, що не варто вірити у сни та надавати їм великого значення
Багато людей бачать сни. Комусь сняться кольорові, приємні, а когось мучать жахи та віщі сни. Чи можна самому навчитись тлумачити свої сновидіння? Чи справді людина може побачити уві сні своє майбутнє? І чи варто вірити кожному сну? Адже, як казав Фройд, “іноді сигара – це всього-на-всього сигара”. Про це і не тільки ми дізнавались у пароха церкви Різдва Пресвятої Богородиці у Львові отця Ореста Фредини, директора Лабораторії Паранормальних Явищ Олега Вікса та керівника Львівського психотерапевтичного центру Мирона Островського.
-- У які сни можна вірити?
Олег Вікс:
-- Сон –це передбачення подій, це сприйняття тонких рівнів. Події спочатку відбуваються на тонкому рівні, а потім ми переживаємо їх вдруге в матеріальному світі. Такі сни називають віщими. А люди, з такими паранормальними можливостями, насправді щасливі, адже вони можуть змінити своє майбутнє і запобігти якомусь нещастю. Тільки потрібно навчитись правильно тлумачити такі сновидіння.
Та не у все потрібно вірити. Є і “пусті” сни, які нічого не означають. Коли ми сприймаємо всяке інформаційне “сміття” ( негативні емоції, агресію, ненависть, злобу), то це, звичайно, відображається на сновидіннях та фізичному стані людини. Існують навіть елементи терапії сном. Добу поділяють на шість біологічно-активних
ділянок часу. Кожні чотири години активізується якась інша система організму людини. Наприклад, з 23 до 3 години ночі – час активності печінки (системи реалізації), а з 3 години до 5 години – активні легені ( система дихання). Коли в якийсь період людина почуває сонливість , чи не може спати, то це пов”язано з роботою цих органів. Якщо людина не може заснути до 3 години ночі, то це означає, що в неї порушена робота печінки.
Отець Орест Фредина:
-- Наша віра має колосальну силу. Коли ми в щось щиро віримо, то це і збувається. Та сни бувають різні, і від людини, і від лихого, і від Бога. Але беззастережно довіряти снам не можна. Бо іноді люди, неправильно пояснивши свій сон, міняють своє життя і
втрапляють у свій вигаданий світ. Якщо людина прокидається стривожена, з відчуттям страху і злоби, то цей сон від злої сили. Коли ж сниться щось погане, але людина не втрачає надії та покладається на Бога, то можна вважати, що це застереження згори. Тоді людина в своєму житті має найкращий захист.
-- Про що сигналізують людям жахи?
Олег Вікс:
-- Вони сигналізують про порушення гармонії всередині людини на тонкому рівні, що може перейти у хворобливий стан на фізичному. Якщо приснилось щось погане, то потрібно розказати про свій сон до 12 години, щоб у цю програму втрутилась свідомість інших людей і події змінились. Тому в народі є повір”я: якщо приємний сон, то треба тримммати язик за зубами.
Отець Орест Фредина:
-- Щоб мати мир у душі, потрібно прибрати внутрішню домівку, викинути все зле і впустити світло і добро. Сповідь допоможе людині знайти спокій і очистити совість. Замість страху з”явиться впевненість.
-- Чи можливо навчитись керувати та запам”ятовувати сновидіння?
Олег Вікс:
-- Це можливо. Є усвідомлене сновидіння чи, як ще називають, вихід в астрал . Процес усвідомлення у всіх духовних практиках є основним процесом. Будь-який
подих, крок, найменшу дію потрібно усвідомлювати. Для астральної проекції ( виходу з фізичної оболонки, відання будь-яких місць за власним вибором та повернення назад у тіло) є спеціальна методика. Але не потрібно прискорювати події, намагатись опанувати таку форму сну відразу. Потрібно готуватись до цього заздалегідь. Слід відмовитись від вживання сигарет та кави, спиртного та наркотиків, оскільки дія цих речовин утруднює вихід в астрал та відійти від буденних клопотів і проблем. І, звичайно ж, привести себе в стан “позитивного очікування”. Також варто записувати свої сновидіння в щоденник.
Мирон Островський:
-- Не варто вірити у сни та надавати їм занадто великого значення. Потрібно жити в реальному світі, а не тікати у щось придумане. У своїй практиці я стикався з людьми, яких постійно мучили кошмари, сни, що переслідували їх з ночі в ніч. Вони шукали відповіді у сонниках, моделювали подумки майбутню ситуацію і тим самим навіювали події і впадали у самообман.
Сни можуть бути передвісниками якихось проблем. Щоб з цим розібратись, потрібно зайнятись самоаналізом, поритись у підсвідомому за Фрейдом, зрештою, звернутись до психоаналітика. Та не варто сприймати буквально класиків психології, Фрейда, бо можна набути лишній невроз. Для розшифрування жахів потрібно заглибитись у найпотаємніше підсвідоме і розібратися в соціумі, проблемах, переживаннях людини. І коли виймаєш саму суть, то людина приходить до висновку, що так воно і є. Бо жах може бути і сигналом зовсім іншої, непомітної на перший погляд тривоги, яку людина ховає глибоко в себе, боїться і часто не усвідомлює. Тоді це виходить на поверхню в зовсім іншій темі і оцінити себе об”єктивно збоку людина не може.
Віщі сни варто сприймати, як сигнал підсвідомого про внутрішній конфлікт, чи незавершення якоїсь психологічної теми. На майбутнє не варто себе програмувати, бо часто те, у що ми віримо стається насправді.

ЛЕГЕНДИ ДІДА-ЛИВАРЯ

Гуцульські демони живуть досі...
Вироби ливаря Романа Стринадюка можна розглядати годинами. І кожен таїть в собі гуцульську легенду. Деякими він поділився з нами...
Пана Романа ми зустріли на Гуцульському фестивалі в місті Яремче. В руках він тримав топірець, за поясом пістоль. От тільки це не просто зброя, а справжні книжки із казками. Всі його вироби прикрашають персонажі гуцульської міфології. Показуючи нам своє мистецтво. пан Роман не забував роповідати легенди.
Поглядаючи на свій топірець, майстер розповідає про те, як мавки в ніч на Івана Купала танцють на полянці. І каже : « Були б ви тоді, то я б вам показав ту місцину, а так чекайте ще рік.» Мавки – то нехрещені діти, яких нежонаті дівчата позбуваються. Обличчям і до пояса подібні на жінку, а низ мають як у тварини. Потанцювавши, розбігаються по селах в шукають покинутих хлопців чи чоловіків і голосами їхніх любих кличуть за собою в гори. Мавки мають охоронця, Чугайстра з людським обличчям і рогами, вусами і бородою. Тіло його вкрите довгою шерстю, а на зріст має сім метрів. Чугайстер спостерігає за танцем мавок, а котра не виконує свого завдання, ту з'їдає. Людей він не чіпає.
Пізніше ми помітили незвичайну люльку. Ливар розповідає, що виготовлена вона з мельхіору. Зверху сидить Арідник – оберігач дому і любитель робити збитки. Він як домовик. Коли люди лягають спати, то Арідник стукає у вікно. Дивляться – а нікого нема. Чи вносить жінка молоко в хату і через півгодини воно скисає. То Арідник зробив. Чи котом занявкає, людей лякає.
Цей дідусь знає ще багато історій, якими може нас лякати. Зараз він народний майстер, хоча ціле життя працював інженером. А ще він великий патріот. Пан Роман каже : «Я – гуцул, хвалю Гуцульщину, пропагую гуцульське, щоб наша Гуцульщина славилася в усьому світі.»