мандри

Карпати - це завжди зустріч з прекрасним :) :)


По дорозі на Шипіт.

на районі

у моєму районі постійно кипить бурхливе богемне нічне життя. ну от, наприклад, вам сумно і ви йдете ввечері додому. привітні місцеві хлопці у спортивних костюмах піднімуть вам настрій з півслова: ей, руда, давай познайомимся! ей ти, у тебе кльова.... - і далі по тексту.

центр усіх зустрічей - цілодобовий супермаркет. тут інші приємні хлопці розкажуть, де можна купити після 22 години алкоголь. і навіть покажуть, де саме.

біля супермаркету тусуються підлітки. дехто мажорно сидить у машині. як-от зараз, двоє хлопців і двоє дівчат-підлітків сидять під мурчання мотора в автомобілі. заглиблені у смартфони. мабуть спілкуються у соцмережах, думаю я. і згадую, що в їхньому віці (ха-ха) я робила зовсім інші речі.

сиділа вдома, пила чай і читала книжки

Паоло Джордано "Самотність простих чисел"

Останнім часом я поглинаю книжки як гарячі пиріжки. За кілька днів. Тішусь, коли купую нові екземпляри, які ще пахнуть друкарнею і свіжою фарбою.

Але це не про неї. Я купилась на модні віяння і тренди.
Книжка починається з трешу. І це чіпляє спочатку. Історія про дівчинку-лижницю та хлопчика-ботана. Сюжет захоплює, так сторінок на 50.

Ти чекаєш завернутого сюжету як в Поланіка. Або красного письменства як у Хемінгуея. Чи історію жахів як у Кінга....
Та де там! Чим далі в ліс, тим бородатіші партизани. А тут ні мова, ні сюжет, ні жодна любовна лінія вас не потішить.

Якщо коротко, це книжка про двох невдах, які так нічого і не роблять зі своїм життям. Їхні взаємини, розмови, доторки, два (!) з половиною поцілунки за весь час дуже дивні і... нудні.

Я мучилась півтора місяці з читанням. Не рекомендую. Особливо, якщо ви схильні до осінньої депресії і розбалувані хорошим чтивом.