ДЕНЬ почався зі стресу. Жінка, з якою домовилася зустрітися, була основним моїм свідком в аферах із землею. Відмова від інтерв"ю звучала просто геніально: "Я була на прощі 2 дні, посповідалася, причастилася, послухала проповідь священика. що всім треба прощати, тож нехай сільській раді Бог простить, я очистилася, не хочу сваритися, нехай їм Бог пошле прозріння..."
Я кажу -- стоп, яке прозріння! про що ви! треба боротися за те, що вам належить за законом, за свої права! Треба боротися за справедливість! Жінка мені на то відповідає -- якщо ви хочете, то можете самі піти поговорити з сільським головою, я не хочу, нехай їм Бог відплатить! Я далі намагаюся переконати її: без вас ніяк не обійдеться, якщо ви хочете добитися справедливості... Та аргументи б"ються горохом об стінку наївної побожності. Хоча, думаю, це просто страх вирішити самим свої проблеми. І так у всій Україні. Думаю, тому у нас стільки всього поганого, тому що ця жінка, ви, вони, навіть я -- всі ми миримося з несправедливістю та брехнею. Так легше. За вічним принципом українців -- моя хата скраю...
P.S. НЕДАРЕМНО СТРАХ Є ОДНИМ З СЕМИ НАЙТЯЖЧИХ ГРІХІВ!
Немає коментарів:
Дописати коментар