П'єса "Мина Мазайло" Миколи Куліша актуальна і через сто років після написання. Радянська українізація 20-х років була, як відомо, спеціально зроблена, щоб виявити і знищити "буржуазних націоналістів". Мина, відчуваючи комплекси через своє козацьке прізвище Мазайло. вирішує змінити його на великоросійське -- Мазєнін. Навіть найняв вчительку "правильних проізношеній", та це все одно видає у ньому малороса (бо відрікається свого українського, а до російського ніяк не доскочить). І таких Мазєніних багато. Тоді були, і зараз є.
Натомість його син Мокій помішаний на українізації і навіть українізує дівчину Улю, яка мала відбити в нього охоту до свого коріння. Його захоплення укрмовою щире і зворушливе, проте він і не підозрює того, що задували більшовики.
Дядько Тарас -- "щирий" українець у вишиванці, багато розглагольствує, а коли приходить до діла -- то мовчить.
Тьотя Мотя з Курська видає геніальні фрази: "Луче біть ізнасілованой, нєжєлі українізірованой".
Вся сім'я гризеться через зміну прізвища. Проте розв'язка у Миколи Куліша просто шекспірівська -- за злісний опір українізації Мину, вже Мазєніна, звільняють з роботи!
Геніальна за проблематикою та іронією комедія "Мина Мазайло" викликає не тільки сміх з безглуздих вчинків героїв, й викликає алюзії на нинішню "табачникізацію" України.
Театр "Міра" в кінотеатрі імені О. Довженка намагався зіграти комедію по-модньому: кривляння, дурнуваті маленькі кроки героїв, які мали би смішити, але тільки дратували, відверте перегравання -- це дуже зіпсувало враження від твору, який викликає емоції і від простої, щирої постановки.
Простота та мінімалізм, схоже, зараз в українському театрі не в моді. Тому поки він такий у більшості провінційний...
Немає коментарів:
Дописати коментар