Джеремі Кларксон і українська медицина

британський журналіст, ведучий "Top Gear" Джеремі Кларксон каже, що сумує за часами величі Великобританії. коли будувались пишні палаци, пам"ятники і інші помпезні прибамбаси. натомість зараз в Англії уряд думає лише про те, як би то купити побільше інкубаторів для новонароджених і інше обладнання для лікарень.

я от думаю, цікаво, щоб написав Джеремі, якби побачив нашу українську f**** реальність. у нас якраз будують купу жахливих пам"ятників і абсолютно забивають на медицину та соціалку.

у львівській лікарні ОХМАТДИТ у реанімації справді плачевна ситуація із апаратами штучного дихання. вони дихають на ладан. можуть зламатись з дня на день. і тільки ми про це почали цікавитись, писати, як здійнялась буча, що насправді у лікарні все є. і навіть почались погрозити звільнити лікарів за те, що сказали нам правду.

J-pod Дугласа Коупленда

Як думаєте, скільки б ви коштували? якщо б продавали себе на еBay? спробуйте це уявити. може, ви спробуєте написати оголошення.

якось ми з друзями їздили до моря, і в потязі бавились в цю гру - "продай себе на eBay". придумай креативне оголошення. і що ви можете про себе сказати? чим зацікавите людей? добре готуєте, прибираєте, миєте посуд - ууу, нецікаво, так вас ніхто не купить. 

розповідайте про свої риси, яких немає ні в кого. я от, наприклад, вмію проганяти голубів з балкону. як? спробуйте запитати про це у Гугла. ми ж його покоління. включати голосно музику. навішати стрічок для відлякування птахів. або просто ганяти голубів. які лише способи я тільки не випробувала.

як думаєте, яке ми покоління? хто ми є? ні, ми не втрачене покоління. це вже було. і не покоління Х. це теж не про нас. Дуглас Коупленд каже, що ми покоління Гугла і Ютуба. 

але ця книжка трохи не про це. хоча і про нас теж. ця книжка про далеких і незрозумілих для більшості з нас айтішників, які створюють комп'ютерні ігри.їх ще називають geeks.


вони називають себе злегка аутистами. і недарма. а хто інакше буде розв'язувати задачки: знайти зайве число у десятитисячному числі пі після коми? ви б змогли таке розв'язати? 

Страх і відраза в Лас-Вегасі Гантера С. Томпсона

коли за вікном дощ, хочеться читати або писати про те, що читаєш.

останніми днями я думаю тільки про це. про переслідування Американської Мрії.
про неймовірний роман Гантера Томпсона "Страх і відраза в Лас-Вегасі". It's fucking amazing - так би про роман сказав сам доктор Гонзо.

чи можете ви уявити, що приїхали яко журналіст висвітлювати конференцію прокурорів, присвячену наркоторвгівлі. ви приходите у готель, який кишить сотнями копів, а ви в цей час абсолютно обдовбані. можете таке уявити? щоб ви тоді відчували? чи виконали б свій журналістський обов"язок?

а ще у вас пліч-о-пліч друг-адвокат, який однією рукою позбавляє вас від клопотів, а іншою рукою втягує у них.

звичайно, я б хотіла писати так, як він. жити, як він. але, на жаль, навколо сірі будні. качання пресу в спортзалі. та я б просто не змогла, отримавши завдання редактора, зникнути на 10 років. у пошуках Амерікен Дрім, ледве продертись крізь алко- і наркотуман і повернутись ніби-нічого-не-трапилось і покласти йому на стіл рукопис роману.

я довбаний хіпстер і єдине, що зв'язує мене, Гантера і наркобізнес - це напис Амстердам на моїй футболці.

ну не буду вдаватись до банальщини про смачний текст, переклад ітд. команда Комубук справді постарались на славу. рекомендую))